Зворушлива фотографія маленької білявої дівчинки з орденом на біло-рожевій сукні облетіла весь інтернет. 8 травня на відкритті Алеї слави в Кіровограді трирічна Саша отримала орден "За мужність" III ступеня за свого батька, 28-річного прикордонника Андрія Матвієнка.
"У нас все спокійно! Не хвилюйся!"
Молодий чоловік загинув 7 серпня минулого року під Амвросієвкою недалеко від російського кордону. УАЗ, в якому перебував Андрій, наїхав на радіокерований фугас. Від важких ран Андрій помер у військово-польовому госпіталі.
Воювати молодий прикордонник пішов добровольцем, кинувши успішну кар'єру в банку.
- Вранці 31 березня йому прийшла повістка. Ситуація в країні була незрозуміла, - розповіла вдова бійця Ірина. - Я йому говорила: "Навіщо ти йдеш туди? У тебе маленька дитина, робота". Він відповів, що йде захищати Батьківщину, і попросив так більше не говорити. У ті рідкісні хвилини, коли вдавалося поспілкуватися по телефону, Андрій взагалі нічого не розповідав про те, що там відбувається. Тільки після його загибелі я дізналася, як все було, наскільки в зоні АТО страшно. А він не хотів мене засмучувати...
І як би молода жінка не допитувалася, відповідь завжди була одна: "У нас все спокійно! Не хвилюйся!" І про те, що її чоловік був справжнім героєм, Іра дізналася лише на похоронах.
Командир прикордонника, заступник начальника загону Віталій Гордій на церемонії прощання розповів, що Андрій врятував життя 30 поранених військовослужбовців, вивозячи їх з поля бою.
Для Іри ж він завжди був опорою - спокійним, добрим і турботливим. Вони познайомилися в 10-му класі. Іра переїхала тоді в Кіровоград, зізнається, що полюбила однокласника за бездонні ласкаві очі. Після того як Андрій відслужив в армії, пара одружилася, а коли народилася Саша, не пам'ятали себе від щастя.
"А що, тато не може звідти вибратися?"
Саша завжди була татовою донькою". Дівчинка як дві краплі води схожа на Андрія. І, за словами Ірини, навіть характер його успадкувала.
Після мобілізації дівчинка побачила тата, коли на початку липня його на три дні відпустили додому.
- Донька постійно ходила за ним хвостиком і називала татом. Через три дні рано вранці Андрію потрібно було їхати, - зітхає Ірина. - Я його запитала, що мені відповісти Саші, коли вона прокинеться? Чоловік промовчав... Коли донька забігла в кімнату і побачила, що тата немає, то дуже засмутилася. Я сказала, що він на роботі.
Тепер, у свої три з половиною роки, дитина знає, що її тато на небі, але вірить, що звідти повертаються.
- Сашенька часто бере іграшку і махає нею в стелю зі словами: "Тато Андрюша, ти мене бачиш? Ти мене чуєш?" - плаче Іра. - Коли ми перший раз зібралися до Андрія на кладовищі, я сказала, що ми їдемо до тата. Сашенька так зраділа, почала стрибати - сподівалася побачити живого батька. Але мені довелося сказати, що ми їдемо туди, де батькова фотографія. Побачивши портрет Андрія на могилі, донька запитала: "А що, тато не може звідти вибратися? Давай я йому допоможу". Я сказала, що таткові вже не допоможеш. Ось тоді Сашуня заплакала...
8 травня, коли в урочистій обстановці рідним загиблих бійців вручали нагороди, одним з нагороджених посмертно виявився і прикордонник Андрій Матвієнко. Цікаве малятко відразу ж забрала орден у мами з футляра.
- Я сказала, що це медаль її тата. Вона взяла її, почала вертіти, уважно розглядаючи, - посміхаючись крізь сльози, розповідає мама дівчинки. - Я зрозуміла, що не зможу забрати у Саші медаль, і причепила їй на сукню.
Саша, звичайно, не знає, що її фотографію з нагородою побачили тисячі українців. Та їй це і не потрібно. Вона зайнята важливим: чекає, що відкриються двері, зайде тато і міцно її обійме.
