Ігоря Глущука призвали в серпні минулого року з міста Погребище, що у Вінницькій області. Чекати його вдома залишилися дружина та двоє дітей. Ігор служив розвідником у 30-й механізованій бригаді. Про те, як незаконно засудили солдата, ми вже писали, та тепер Глущук розповів нам шокуючи деталі процесу.
"29 січня мені дали усний наказ на БМП-1 супроводжувати інші бойові машини до Дебальцевого та назад. Я сказав, що в моїй машині не пристрелений кулемет і нам потрібні боєприпаси. На що мені командир сказав, що це займе трохи часу, адже ми висуваємося не на бойове завдання. Тому ми поїхали без БК, теплих речей, їжі та води, – згадує Ігор. – Ми пізніше дізналися, що наші п'ять машин були четвертої категорії, тобто вони більше 30 років простояли на складі й їх не можна використовувати в АТО. У двох машин навіть гармати були законсервовані, а ми і не знали, коли їхали до Дебальцевого".
Бійці зупинилися біля українського блокпосту, на перехресті. Ігор просив розставити машини згідно з правилами, на відстані 150 метрів, щоб їх терористи обстрілом всіх відразу не "поклали". У Дебальцево з'явився командир штабу підполковник Голуб. Він ніяк не реагував на прохання Ігоря і машини стояли в одному місці на відстані п'яти метрів.
"По нас стали мінами і "Градами" лупити. Міни лягали все ближче. Потім з'явився Голуб, він сказав, щоб ми висувалися кудись і там зайняти оборону. Ніхто так і не зрозумів куди, мовляв, щоб не було просочування інформації. Він говорив про якихось шість км. Командир не хотів нам нічого пояснювати. До того ж, сусідній Вуглегірськ вже здали ворогові. Ми не були підготовлені до бою, не було ні їжі, ні зброї, ні БК. Ми б поїхали на загибель. Так ми вирішили на колективних зборах. Про це я сказав підполковникові, той відповів, мовляв, робіть, що хочете. Тоді прийняли рішення висуватися назад до села Покровське", - говорить Глущук.
У Покровському бійці попросили комбата видати їм боєприпаси і уточнити наказ куди ж їм потрібно висуватися. Комбат відповів, що у нього немає боєприпасів і дав наказ всім розійтися відпочивати.
"Замість нас він відправив декілька машин з хлопцями з 14-ї роти, - говорить Ігор. – На другий день вони зв'язалися з нами і просили привезти їм хоча б води. Оскільки їм керівництво ані їжі, ані води не доставило".
Вирок виносила суддя, яка жила у підконтрольному терористам місті
Через пару днів приїхали із служби військового правопорядку. І те, що Ігор вивів всіх хлопців живими, обернулося для нього вироком у п'ять місяців в СІЗО та судом. Саме його звинуватили в невиконанні наказу.
Ігоря посадили в СІЗО в місті Артемівськ. "До мене прокурор приходив, мовляв, садити мене нема за що. Але попросив 100 тисяч гривень і тоді я зможу вийти на свободу. Та звідки у мене такі гроші!? Я навіть заставу в 70 тисяч не заплатив!", - говорить воїн.
Ігор просив показати йому письмовий наказ. Але його навіть не надали в суді.
"До речі, судила мене Наталія Полтавець. Вона живе в Горлівці (місто з початку війни під контролем російських терористів. – "Знай"). Вона на слухання їздила з Горловки. Це нікого не бентежило. Звичайно, вона мене засудила. Жодні аргументи, або навіть те, що Голуб на суді вступився за мене, на неї не подіяли. Я отримав п'ять років позбавлення свободи з відтермінуванням на три роки", - говорить Ігор.
Подають апеляцію
Зараз адвокат Ігоря готує апеляцію. "Шансів у нас не так багато, особливо тому, що суд проходить на Донбасі. Там необ'єктивно ставляться до українських солдатів. Дивує, як взагалі прокуратура виграла справу без жодної доказової бази", - говорить адвокат Микола Мотрук, який викликався захищати Глущука безкоштовно.
