Що залишилося від колишньої військової могутності України

Як Україна втратила радянський спадок
Зараз вже майже все забули, скільки в російських ЗМІ почала 1990-х було страшилок про можливу війну між Росією і Україною. А адже в разі такої війни армія України мала б значну перевагу над російськими ВС в європейській частині країни: Росії дісталися в основному слабкі округу третього ешелону з кадрувати дивізіями і застарілою технікою, а також «зависли» в Східній Європі групи військ, хаотично виведені в чисте поле.
Навіть після того, як Вашингтон і Москва змусили Київ відмовитися від ядерної зброї, це майже нічого не змінило: стартові умови для військового будівництва на Україні були просто розкішними, однозначно кращими серед усіх країн колишнього СРСР. Особливо з урахуванням потужного кадрового потенціалу і високорозвиненого ВПК. Україна отримала не менше 700 підприємств ВПК, маючи можливість виробляти практично будь-яку техніку. Зокрема, вона виявилася монополістом на пострадянському просторі з виробництва важких рідинних міжконтинентальних і космічних ракет, авіаносців, важких військово-транспортних літаків, вертолітних двигунів.
Два пострадянських десятиліття Україна використовувала, м'яко кажучи, не найкращим чином. За таким важливим економічним показником, як ВВП на душу населення, Україна СЕРЕД 15 КРАЇН колишнього СРСР з'їхала з другого місця в 1992 році на Дев'яте в 2011-му. За приростом Цього показника Вона виявилася СЕРЕД НИХ На останньому, 15-му, місці. Населення країни за цей час скоротилося на 7 млн осіб. Військове будівництво цілком вписалася в загальну тенденцію.
Не будемо брати безнадійні Молдавію, Киргизію, Таджикистан і країни Балтії, які до цього дня мають чисто символічними ВС. На щось інше у них не було ні стартових умов, ні ресурсів. Країни Балтії до того ж знаходяться під формальної захистом НАТО (вона саме формальна, але ілюзію безпеки створює). Всі інші пострадянські армії поступово вийшли на траєкторію поступального розвитку (природно, у кожної країни вона своя), деякі з них зуміли створити високоякісні армії. Лише ЗС України так і залишилися в стані хаотичної деградації, з якого почали всі країни колишнього СРСР. У підсумку, як і в економіці, маючи найкращі в колишній країні стартові умови, Україна сьогодні отримала найгірший результат.

Розпродаж «надлишків»

ВС України пройшли через деякі структурні перетворення. Прикарпатський, Одеський і Київський військові округи перетворилися в Західне і Південне оперативні командування і територіальне управління «Північ». Дивізії перетворилися в бригади, яких зараз є 17 (дві танкові, вісім механізованих, одна повітряно-десантна, дві аеромобільні, одна ракетна і три артилерійські). Є також понад 20 полків, в тому числі три полки спецназу.

За офіційними даними ДЗЗСЄ на 1 січня 2013 року, Україна мала 2311 танків, 3782 ББМ, 3101 артсистему, 507 бойових літаків, 121 ударний вертоліт. Тобто скорочення за 20 років виявилися вельми масштабними, 2-3-кратними. При цьому зазначені цифри чисто формальні - боєздатна в кращому випадку половина техніки, яка значиться в українських ВС.

Численна зникла техніка або згнила, або розпродано. За пострадянський період (1992-2012) Україна увійшла до групи провідних світових експортерів зброї. За цей час на українських підприємствах для поставок на експорт зроблені 285 танків і 430 БТР (маються замовлення ще на 50 танків і пару сотень БТР). А ось з наявності ЗС України за ті ж роки було продано за кордон тисячу сто шістьдесят два танка, +1221 ББМ (БРДМ, БМП, БТР), 529 артсистем, 134 бойових літака, 112 бойових вертольотів, значна кількість засобів ППО.

Тобто експортні успіхи - це більш ніж на 90% недосягнення вітчизняного ВПК, а продаж власності. Швидка розпродаж радянської спадщини триває і зараз, основними його споживачами є країни тропічної Африки (типу Малі, Ефіопії, ДРК). Вважається, що Україна продає надлишки і застарілу техніку. Але цих «надлишків» виявляється якось дуже багато, причому вони бувають зовсім не найстарішими в порівнянні з тим, що на Україні залишається. Найголовніше ж - те, що списання та розпродаж радянського спадку ніяк не компенсується новими поставками.

Українські танки і БТР відносно успішно йдуть на експорт, але власним ВС від цього «ні жарко, ні холодно». Виник на початку 2000-х проект модернізації 400 радянських танків Т-64 в варіант Т-64БМ «Булат» був відразу скорочений до 85 одиниць; сьогодні реально модернізовано 76 машин. Але це не нові, а модернізовані радянські танки. Нових танків Т-84У «Оплот» вдалося закупити десять штук, було замовлено десять досконаліших БМ «Оплот», але на їх реальне придбання у Міноборони так і не знайшлося грошей. При цьому п'ятдесят «Оплотів» будуть поставлені в Таїланд, у якого гроші є. Непогано продаються за кордон БТР-3 і БТР-4, рахунок йде на сотні. Самі ж ЗС України замовили всього десять БТР-4, а й на них грошей не знайшлося. У М'янми і Чаду є гроші на такі машини, в України - немає.

Паразитування на останках радянської техніки

Правда, і з експортом бронетехніки в України останнім часом виникли досить серйозні проблеми. Харківський завод імені Малишева просто не здатний організувати серійне виробництво бронетехніки (неважливо, для своїх ЗС або на експорт). Зараз відбувається гучний скандальний розрив контракту з Іраком на поставку в цю країну БТР-4 через низьку якість машин. Від БТР-3 тихо відмовилися Казахстан, Азербайджан, ОАЕ. Основними покупцями нової української бронетехніки залишаються Нігерія і Таїланд, але з останнім можливий ще більший скандал з приводу «Оплотів».

Яскравим уособленням ситуації в українському ВПК стала історія створення оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан». У 2007-2013 роках на нього було витрачено більше 200 млн гривень (близько 1 млрд рублів). Однак за цей час не тільки не було створено дослідного зразка, але навіть не розроблена документація. У підсумку проект довелося закрити. По суті, 100% виділених на нього (дуже чималих для ЗС України) грошей були просто вкрадені.

Що стосується артсистем, засобів ППО, бойових літаків і вертольотів, то вони сьогодні ні на самій Україні не виробляються, ні за рубежем не купуються. Модернізуються Штурмовики Су-25 і винищувачі МіГ-29, але темп модернізації дуже низький, а, головне, як і у випадку з «Булатом», це не виробництво нової техніки, а деякий продовження життя старої.

Кораблі Україна будувати начебто може, проте програма будівництва корветів ін. 58250 на «народні гроші» виродилася в фарс відразу після свого початку (хоча керівництво ВМС України планувало контролювати цими корветами Атлантику і Індійський океан): замість 20 кораблів, з них перший в 2012 році, країна отримає в кращому випадку чотири корвета, з них перший в 2016 році. Тобто за 20 років незалежності ВС країни отримали 10 нових танків - і більше нічого.

Втім, навіть це ще не найстрашніше. Більш вражаючим, що всі ці два десятиліття в ЗС країни практично повністю була відсутня бойова підготовка. Коли її зрідка все ж намагалися проводити, відбувалися попадання бойових ракет то в житлові будинки, то в пасажирські літаки (з великими жертвами серед мирного населення); в результаті Міноборони звело її до нуля. Середній наліт на одного льотчика в ВПС України в 2012 році досяг 40 годин, що вважається видатним досягненням (для порівняння - у ВПС Росії цей показник доведений до 120 годин). Навчання сухопутних військ ведуться в кращому випадку в ланці рота - батальйон, та й то нечасто. Домогтися ж принципового поліпшення ситуації неможливо через вкрай важкої економічної ситуації в країні.