Трагедія в Дебальцеве залишається нерозслідуваною

Одна з найбільших трагедій АТО офіційно залишається «спланованим виходом з району оперативного оточення». Самі ж бійці вважають здачу міста політичним рішенням, яке коштувало сотень людських життів.

«З Дебальцева ми виходили по трупах. Йшли по українській землі, на сантиметри вглиб просоченою кров'ю своїх синів. На шляху нам зустрічалися колони розбитої техніки, багато загиблих і поранених. Ті, хто міг іти сам, приєднувалися до нас. Ті, кому відірвало руки і ноги, перебували в коматозі, і ми не могли їх забрати. Якщо б почали занурювати на себе важких — самі б не вийшли. В цьому і жорстокість війни: ти бачиш пацана без ноги, робиш позначку на карті, щоб потім повідомити розвідці, де він лежить, і рухаєшся далі, тому що теж хочеш жити», — розповідає старший сержант 25-го окремого мотопіхотного батальйону Київська Русь.

Рік тому, в лютому 2015 року, він був в числі тих, хто під шквальним вогнем сепаратистів пішки і буквально на дотик виходив з обложеного міста у Донецькій області. У трагедії, яку, здається, можна було запобігти, за різними даними, загинули від 66 до кількох сотень осіб.

Незважаючи на масштаб того, що сталося, котел в Дебальцеві Міністерство оборони досі коротко називає «спланованим виходом з району оперативного оточення».

18 лютого було оголошено днем жалоби по загиблим солдатам, однак цю трагедію особливо не розслідують. «Ми проаналізували цю операцію з точки зору стратегії і тактики, є відповідні висновки експертів», — сухо говорять про котел в Генштабі ЗСУ.

За компасом

Військові, які дивилися в Дебальцеві в обличчя смерті, чорний лютий 2015-го все життя будуть згадувати з їдким внутрішнім тремтінням. Сержант 25-го батальйону Київська Русь разом з бойовими товаришами залишав важливий транспортний вузол Донбасу одним з останніх. Те, що вище військове командування називає словами «сплановано і «організовано», для нього стало на війні одним з найбільших потрясінь.

«Наша рота стояла в селищі Комуна, який прилягає до Дебальцево. Ми жили під землею в спеціальному зміцненні. Добре пам'ятаю, як одного разу до нас прийшов один з командирів 128-ї гірсько-піхотної бригади і повідомив: «О 00:00 буде вихід з цієї території, ми дамо вам провідника», — розповідає старший сержант.

Розмова з військовим з мукачівської бригади відбувся у розпал боїв за важливий транспортний вузол. Тоді сепаратисти вже зайняли населений пункт Логвиново і відрізали сили АТО по трасі Артемівськ — Дебальцеве. Ті, хто був усередині кільця, замкнутого противником, могли тільки здогадуватися про те, що в цей час всі провідні ЗМІ країни тиражують новину від командира батальйону Донбас Семена Семенченко про те, що його люди вже зачистили Логвиново і тепер оборона Дебальцева під повним контролем.

«Ми чекали на провідника від 128-ї бригади, але він до нас так і не прийшов. І вже пізно вночі в населений пункт Луганське, де нас чекав порятунок, ми висунулися самі. Є у нас хлопець з позивним Сонечко. Пам'ятаю, тоді у нього був з собою компас, за яким ми й орієнтувалися», — продовжує сержант.

Стрілка компаса для військових тоді дійсно була останньою надією: по раціях і мобільним телефонам, навіть якщо вони не були розряджені, говорити було смертельно небезпечно. Сержант і його бойові товариші точно знали, що йдуть по вірному шляху: за ним прицільно працювала артилерія противника, а ще по дорозі вони зустрічали розбиті колони техніки 128-ї бригади, яка почала виходити з оточення кількома годинами раніше.

«До нас приєдналися хлопці з 17-го батальйону [територіальної оборони], до Луганського ми йшли разом. Всього нас було до 37-38 осіб — їх десь 17 і нас 19. Тоді йшли і бачили, як міцно дісталося 128-й бригаді — у них були поранені і загиблі», — ділиться сержант.

Говорити про кількість втрат у армії, м'яко кажучи, не прийнято. Військові, які вибиралися з дебальцевського котла, відмовляються навіть припускати, скільки в чорному лютому 2015-го загинуло їхніх бойових товаришів.

За словами Президента України Петра Порошенка, в обороні важливого транспортного вузла склали голову 66 осіб. За даними ж його радника, відомого волонтера Юрія Бірюкова, цифра втрат в тій різанині досягає 200 чоловік.

Під час виходу з Дебальцева група, в якій був співрозмовник з 25-го батальйону Київська Русь втратив одного бійця. Військовий з 17-го батальйону з позивним Хоттабич підірвався на міні і загинув ще до того, як група вийшла до своїх.

За словами ще одного сержанта з цього батальйону, вже під час облави в Дебальцеві, але ще до відступу з містечка, втрати української армії йшли на десятки.

«Ми не вважаємо загиблих, всі вони були і є нашими братами, вони віддали життя за Україну, так що нікому не раджу озвучувати якісь сухі цифри. Знаю тільки, що, коли оборону Дебальцева ще тримали, на позиції Хрест, де був розташований медпункт, одне з приміщень було повне «двухсотих». Наскільки мені відомо, їх звідти так ніхто і не забрав», — розповів військовий.

Німе штабне

Другий сержант, на відміну від бойових товаришів, виїхав з Дебальцева ще до початку облави. Але він теж брав участь у захисті містечка і знає, як насправді розвивалися події з оточенням населеного пункту.

«Я виїхав з Дебальцеве в кінці грудня 2014 року. Потім приїжджав туди, але безпосередньо в селищі Комуна не був. Чесно зізнаюся, думав, що командування почне виводити військових десь в жовтні 2014 року. Тому що тоді тотальні укріпспорудження будувалися не на передовій, а в районі Луганського, де зараз, власне, і проходить лінія оборони. На околиці Дебальцева ми майстрували свої бліндажі мало не з підручних засобів, всі знаходили держспособом. А в цей час Міноборони сплановано звозило в тиловий район бетонні блоки і протитанкові їжаки», — згадує сержант.

Ще більш незрозумілими, за словами військового, були дії керівництва під час обстрілу Дебальцева. Згідно з першим мінським домовленостей, сторони повинні були припинити вогонь. І начальство сектора, як запевняє армієць, дотримувалося угод навіть в моменти, коли сепаратисти щільно «крили» сили АТО з артилерії.

«У нас не було озброєння, яке могло б дістати до бойовиків. Ми могли бачити техніку противника, а дістати її було нічим. Максимум стріляли на 4 км з мінометів і РПГ [ручний протитанковий гранатомет]. Щоб отримати вогневу підтримку, ми зв'язувалися зі штабом батальйону, звідти інформацію передавали в штаб сектора, потім у зворотному порядку нам поверталися накази. Зазвичай штаб сектора думав 15-30 хвилин. Іноді відповіді не надходило зовсім», — підкреслює сержант.

Щоб мати хоч якусь впевненість у підтримці, як каже військовий, бійці Київської Русі безпосередньо обмінялися телефонами. І коли був обстріл, хлопці з 25-го бата передавали координати 11-го, у якого були САУшки, самохідні артилерійські установки. І вони, в свою чергу, давали противнику блискавичну відповідь.

Політичне рішення

Військові з 128-ї гірсько-піхотної бригади зазнали під час відходу з Дебальцева одні з найбільших втрат серед підрозділів сил АТО. Солдати, чий командир першим прийняв рішення виводити особовий склад з оточення і за це був удостоєний звання Героя України, зараз в один голос стверджують: жертв в лютому 2015 року можна було б уникнути.

«Оголошене тоді перемир'я дозволило людям з тієї сторони підходити ближче до наших позиціях і дізнаватися потрібну для них інформацію. Це були не тільки ДРГ [диверсійно-розвідувальні групи], але і просто розвідка. Я переконаний, що трагедії можна було б запобігти. Розмови про те, що противник готує наступ на Дебальцеве, йшли ще з осені. Але особисто для мене показово було, коли здали Вуглегірськ [12 км від Дебальцеве]. Наказу для контрдій не надходило, і це, самі розумієте, теж багато про що говорить», — ділиться військовий.

За словами армійця, в ситуації з Дебальцевим було важко зробити що-небудь на «місцевому рівні» — всередині роти чи батальйону. Коли йде боротьба за місто, навколо якого один за іншим починають окупувати населені пункти, нормальної взаємодії між підрозділами не виходить.

«Впливати на всю лінію оборони фізично неможливо. Це організований процес. В Дебальцеві було дуже багато людей, які хотіли і були готові співпрацювати. Тоді потрібні були якісь відповідні дії, а рішення про здачу міста, на мій погляд, приймалося не на військовому, а на політичному рівні. Нам потрібні були своєчасні контрдії, провести які не дозволяли так звані мінські угоди. По нас стріляють з усіх видів озброєння, а ми адекватну відповідь не даємо — як це називається? Наші командири це теж розуміли, тому я вважаю, що Дебальцеве — це політична домовленість. І тут не треба нічого нового вигадувати, проводити аналітику і реформи. Потрібно більше адекватних командирів і щоб СБУ працювала нормально — обчислювала гадюк, які здають інформацію. Тоді і всі проблеми зникнуть», — підсумовує військовий.

Військовий аналіз

Незважаючи на масштаб дебальцевської трагедії і невдоволення серед армійців, самі солдати у військову прокуратуру з проханням розслідувати операцію не зверталися. Кажуть, мовляв, толку в цьому немає — загиблих бойових товаришів все одно вже не повернути. Оскільки у військової прокуратури наглядові функції забрали законодавчо, то і вона не може без звернень від військових розгорнути повномасштабне розслідування.

Тим часом в Міністерстві оборони представили днями звіт про котел в Дебальцево. Зокрема, в ньому військове відомство опублікувало останні дані про кількість загиблих бійців сил АТО. Розслідуванням звіт назвати не можна, та й самі військові говорять про нього як про «аналіз дебальцевської операції».

«За весь час оборони Дебальцевого загинуло 136 і було поранено 331 військовослужбовців ЗСУ», — сказано в звіті. Крім того, за документами міністерства, семеро бійців були взяті в полон, ще 18 — пропали без вісті. Близько 30% техніки українських військових було знищено сепаратистами.

«Аналіз, який ми розмістили, — це той пласт, якими ми володіли. Аналіз зроблено детально для того, щоб люди, які детально не знають особливості військових функцій, могли прочитати і зрозуміти, що відбувалося під час операції в Дебальцеві», — прокоментував спікер Генштабу Владислав Селезньов.