Кажуть, що на Великдень навіть сонце довше не заходить. Для українців свято Воскресіння Христового є дійсно Велики днем, інформує Ukr.Media.
Можливо, для когось стане відкриттям, що християнський Великдень який у багатьох європейських мовах називається Пасха(напр., італійською - Pasqua, іспанською - Pascuas, французькою - P â ques), не має жодного стосунку до єврейського свята Пасхи, пов'язаного зі звільненням юдеїв із єгипетської неволі. Назва "пасха" походить від слова "pesach" (івр. "оминання"). За Біблією, юдейський Бог Ягве знищив усе живе на єгипетській землі. Щоби помилково не стерти з лиця землі юдейський народ, він наказав євреям позначити двері їхніх будинків кров'ю жертовних ягнят. Домівки з такими мітками він оминув. Відтоді євреї відзначають Пасху.
А для християн, як усі ми добре знаємо, це день, коли Христос воскрес із мертвих заради спасіння людей.
В Україні святкувати Великдень почали після запровадження християнства у Київській Русі у 988 р. В язичницькі ж часи Великдень в Україні був нічим іншим, як днем природи, яка оновлювалася після довгої зими, святом весняного рівнодення. Вже тоді існували обряди, що збереглися до наших днів, як-от: святкування Вербиці (Вербної неділі),розпис писанок, випікання короваю (Великодньої Бабки, або, як її називають з середини XVIII ст., "паски") тощо.
Коли на нашу землю прийшло християнство, язичницькі традиції змішалися з християнськими. Це унікальне поєднання язичництва та християнства відображається у великодніх віруваннях та обрядах українців, хоч як не намагалися заборонити нашому народу, наприклад, такі ритуали, як присвячення короваїв і крашанок душам покійних.
Втім, той факт, що навіть за декілька століть світогляд нашого народу кардинально не змінився, є цілком природним. Адже українці дотримувалися і, незважаючи на всі заборони, репресії й геноциди, досі дотримуються прадавніх звичаїв своїх предків.
На щастя, в деяких регіонах України ці вікові традиції збереглися аж до наших днів. Про них ми й поговоримо сьогодні.
На Лівобережжі України є повір'я: як піти на цвинтар і похристосуватися з померлими родичами в той момент, коли в церкві вперше прозвучить "Христос воскрес!", із могил чути у відповідь: "Воістину воскрес!"
До речі, гадаю, вам буде цікаво дізнатися, звідки пішла традиція христосування. Деякі дослідники вважають, що вона походить від язичницького весняного обряду зустрічі членів общини після довгої зими, яку люди проводили невеликими групами, щоби пережити морози. Інші вчені припускають, що цей обряд ще давніший. Адже в прадавнину вважалося, що під час дихання людини наче виходять назовні часточки її душі. Після прийняття християнства люди почали вірити, що, коли вони цілували на Великдень ікони та хрест, їх осяювала магічна сила цих предметів. Під час христосування вони обмінювалися духом, який увійшов у них на великодній Службі божій після того, як вони поцілували священні реліквії.
На Херсонщині з давніх часів існує цікава традиція ставити на великодній стіл разом із їжею символічну "могилку" -тарілку, наповненою землею з пророслими стебельцями вівса, який висівали незадовго до свята. Поміж цих зелених пагонів клали стільки крашанок, скільки в цій родині покійних родичів. Ця тарілка з крашанками була в хаті аж до "Проводів" (другий тиждень після Великодня, який для українців є поминальним).
Як відомо, Великодню передує дуже довгий піст. Обряд розговин (початку споживання скоромної їжі після посту) в різних регіонах України відбувається по-різному. На Поділлі, Волині та Західній Галичині, наприклад, до наших днів зберігся такий ритуал:господар три рази обходить стіл із мискою, наповненою свяченою іжею. Потім він розрізає кілька свячених яєць та підносить кожному члену сім'ї шматок яйця з такими словами: "Дай нам, Боже, і на той рік дочекатися Світлого Воскресіння Господнього в доброму здоров'ї!".
У Східній та Центральній Україні під час розговіння люди старалися не впустити жодної крихти свячених наїдків на підлогу, кожну крихточку дбайливо підбирали. Потім ці крихти кидали у вогонь, щоби не дісталися вони мишам. Вважалося, що миші, поївши свяченої їжі, перетворювалися на кажанів і загрозливо кружляли над головою незграб, які впустили додолу свячене.
Перші шкаралупи зі свячених яєць кидали у водойми - озера чи річки.
Напиватися під час розговіння не можна було. Наші предки вірили: хто нап'ється на розговинах, того Бог покарає - ця людина цілий рік буде ходити наче в напівсні.
На Херсонщині існував такий обряд: для родичів, яких не було за святковим столом разом з усіма іншими членами сім'ї, оскільки вони були в дорозі, відрізали шматок великодньої паски, загортали його в рушник, куди також клали три крашанки, та поміщали все це на покуті. За 40 днів, на Христове Вознесіння, якщо подорожні до того часу ще не повернулися, це "добро" віддавали старцям.
На Київщині була традиція після розговіння вмиватися з миски, в яку клали монету і дві крашанки. Потім ту воду виливали у вогонь.
У цьому регіоні є також декілька цікавих прикмет щодо Великодня: якщо в цей день хмарно чи йде дощ - буде врожай. Людина,яка помре в день свята, потрапить в рай. Діти, які народилися на Великдень, будуть нещасливі.
Вважалося, що не вітатися на Великдень (навіть із тими людьми, з якими маєш не дуже дружні стосунки) - страшний гріх.
На Слобожанщині на Великдень по обіді йшли на цвинтар христосуватися з померлими та клали на могили свячені крашанки.
Великоднього понеділка (на другий день свят) на Гуцульщині та Бойківщині хлопці проводили своєрідний обряд очищення дівчат - обливали їх холодную водою. Батьки дівчат у цій місцевості не були проти, а навіть раділи з того, що поливальники приходили до них обливати дочок - значить, надія є, можна готувати придане!
Цей звичай відомий і в інших регіонах України, зокрема, на Поділлі. Завдяки цій традиції, Великодній понеділок здобув назву "обливаний" або "поливаний".Подейкують, що в наші дні на Поділлі дівчат обливають не водою, а парфумами :)
На третій день селяни проводжали свята, гуляючи в корчмах. Великдень завершувався, але все ще скрізь лунало "Христос воскрес!" - "Воістину воскрес!". Подекуди так віталися аж до Вознесіння.
