СЛОВА ПОДЯКИ!
Їхав з я Конотопа від нашого міського голови Артем Семеніхін до Києва, передає Ukr.Media.
Посеред дороги стояв вантажний причіп з цеглою (!). Жодних позначок не було. Ані знаку, ані колеса/гілляччя – нічогісінько.
Дорога непогана, погода сонячна, але вихор пилюки і диму від трави, яку “добрі” люди палять зробили свою справу.
Коли виїхав з хмари пилюки і диму, побачив перед собою червону фуру. Приготувався до обгону, але в ту саму мить зрозумів, що вона не їде, а стоїть. Часу вистачило лише для того, щоби частково піти вліво і уникнути лобового зіткнення. Тому я з вами!!!)))
Хотів би сьогодні, перед неділею святою, сказати слова подяки.
Подякувати Господу Богу нашому за те, що зберіг моє життя. Дякую Тобі, Боже наш!!!
Подякувати автомобілю Mitsubishi Pajero Wagon, з яким ми за 3 роки, 2 місяці і 26 днів пройшли разом майже 220 000 кілометрів. Дякую, Пажерік!!! Я тебе дуже любив!!! Дякую “Ніколь-моторс” і особисто Ігор Попов за цей вибір і подальше супроводження!
До слова, історія зіткнень із життям у цього джипа почалася 20 лютого 2014 року, під час розстрілу Небесної Сотні. Мені куля рикошетом розірвала стійку на водійських дверях. Олексій Кайда тоді пощастило менше, він в свого Пажерика упіймав кулю в радіатор. Пам'ятаєш, Петрович?))
Подякувати Андрію з компанії “Пьотінгер Україна”, який першим прийшов на допомогу. В його “мерсі” був найсмачніший ковток води!
Подякувати чарівній пані з маршрутки “Київ-Суми” (а можливо і не Суми))), яка надала першу медичну допомогу. Насправді, я тоді бачив, що звідкілясь з мене ллється кров, але побачити будь-що за правим плечем не виходило))).
Дякую усім тим хлопцям, які спустошували свої автоаптечки, діставали звідти бинти, перекис водню тощо. Виявилося, що не в усіх нас аптечки гідно укомплектовані((( – перевірте свою, друзі))
Дякую щиро Олексію на Порші з Сум, який нагодував мене якимось супер/пупер знеболювальним. Дякую, мій друже за допомогу!!!
Дуже хотів подякувати Славку та усій бригаді швидкої медичної допомоги, які ухвалили рішення доправляти мене до Прилуцькоі міської лікарні! Я завжди дивувався вмінню лікарів швидкої поєднувати важкий ненормований робочий день з потужним життєвим оптимізмом!
Хотів би сказати особливі слова подяки лікарю Сергію Олександровичу (прізвище на висновку не можу розібрати, зашифроване))))))) та усьому колективу Прилуцькоі міської лікарні, де мене зашили і загіпсували.
Було дуже приємно відчувати, що за 5 хвилин після розмови моєї дружини з Неонила Антонова мій друг Александр Поляков кинув усі справи в Києві і був весь час зі мною! Дякую, мій брате!!!
Особливо приємно знати, що в будь-якому куточку Країни тобі без жодних слів прийдуть на допомогу побратими. Дякую Руслан Андрійко, Євгеній Яценко, Ігору та іншим хлопцям, які поза моєю увагою організували весь процес огляду місця ДТП, супроводження розбитоі машини тощо.
Дякую Олег Дебелий за незмінну можливість кинути все і приїхати! Хотів вибачитися перед Ivanna Ryazantseva за зірвану вечерю – ми відтанцюємо!)))
Звісно, що мільйон раз буду дякувати своїй коханій дружині Ользі Дьяченко за те, що ми разом! За те, що в будь-якій ситуації ти поруч!
Дякую лікарю Костянтину Костянтиновичу за впевненість, що всі поломки мого організму будуть починені)))
P.s. Вийшли пару годин тому з Інституту імені Сітенка. Рука в гіпсі, інша – забинтована, нога – в гіпсі, поруч – кохана дружина з малям. Шкандибаю потроху до аптеки.
За нами йде жіночка (типовий ізбіратєль яника, міши і гєши), наздоганяє і радісно вигукує: “Какая мілая картіна, іду за вамі уже долга, арт так сматрєла би і сматрєла. Ну наконєц то Бог вас покарал! Слава Богу”, – каже
“Дякую, – кажу, і Вам!
Щастя Вам і здоров'я!”
P.p.s. Якщо що, то в мене тепер ще один день народження, 28 квітня 2017 року!
