Сорок років тому обрушилася злива за дві години перетворив місто в вируюче море, передає Ukr.Media.
28 липня 1977 року багато запам'ятали як дату страшного затоплення Дніпропетровська. Під кінець робочого четверга місто нагадувало море, хоча сильні опади у метеосводках навіть натяку не було. Так і почався дощ, мало чим відрізнявся від звичайного. Проте все змінилося вже через якихось десять хвилин.
Машини по дах повгрузали в багнюці
Вода продовжувала прибувати і після дощу, стікаючи на річці стрімкими потоками з вулиць і проспектів, розташованих трохи вище над рівнем моря.
- Рівень води у центрі становив до півтора метрів, тут були затоплені всі напівпідвальні приміщення, - розповідає історик Максим Кавун. - Десятки вулиць втратили асфальтове покриття. За свідченнями очевидців, на центральному проспекті Карла Маркса, в районі
Цуму, шар бруду становив кілька десятків сантиметрів. Особливо запам'ятовується картина являла територія перед в'їздом на Новий міст. Десятки машин, що стояли тут, були затоплені майже по самісіньку стріху, всі вони загрузли в тоннах бруду...
Дісталося і світло-музичного фонтану біля Театру опери і балету, який відкрили в 1974 році. Проводка, забезпечує "гру" водних струменів, що опинилася під водою, і після потопу її вже не змогли полагодити.
- Мої батьки і їхні друзі при будь-якому зручному випадку розповідають подробиці подій тих років, - каже Людмила Щеглова. - Вони жили на височини і згадують, що довелося добиратися додому, знявши взуття, оскільки йшли по коліно у воді. А ось рідна сестра папи жила в низині, в районі
Цуму. Її квартира знаходилася на так званому нульовому поверсі, тобто в напівпідвалі. Її тоді повністю затопило. Влада міста після дощу відселили людей, чиї квартири були повністю затоплені, на околицю міста, де височина.
Не вдалося уникнути людських жертв. Згідно з чутками, які переказують і нині, кількох людей затягнуло в каналізаційні люки. На жаль, точні дані невідомі. У місцевій пресі опублікували лише... репортажі про суботниках по розчистці міста.
Про жертви газети мовчали
Однак розповіді про людські жертви не вигадки. Ось що згадує професор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Алла Бойко, яка народилася в Дніпрі. На 70-і випали її шкільні та студентські роки:
- Я поверталася додому, на проспекті Карла Маркса вода піднялася мені по груди. Люди йшли, тримаючись під руки, по п'ять-шість чоловік. Виникали якісь вири, але мені було весело, поки не побачила, як спиною вгору пропливає жінка. Пізніше дійшло - вона мертва, потонула. Як виявилося, під час цього паводку загинули сотні людей - в напівпідвальних квартирах, приватних будинках, автомобілях, просто на вулицях. Виявилося, на Дніпрі прорвало дамбу, і вода хлинула на степове місто. Допомогу надали вчасно, потоп почався в кінці робочого дня, і всі чиновники вже роз'їхалися. Приймати рішення про порятунок городян ніхто не поспішав.
На наступний день у програмі "Час" побіжно згадали - в Дніпропетровську випала величезна кількість опадів - і все! Моя мама згадувала, що в місті говорили про страшну подію: вихователька в дощ завела групу дітей в підземний перехід, їх накрило водою. І ось через три дні після потопу двадцять маленьких трун з тілами цих малюків пронесли повз обком Компартії. Цю процесію ніхто не наважився зупинити. Звичайно, газети промовчали.
Дніпропетровськ в ту пору був закритим містом, тому яку-небудь інформацію про точну кількість жертв знайти важко. Та й загалом, як каже Максим Кавун, ніяких офіційних документів з приводу потопу в місцевих архівах знайти не вдалося. Більш того, не залишилося навіть фотосвидетельств цього розгулу стихії. (При цьому є фото потопу 1931 року!) Зайвий раз виносити сміття з хати ніхто не збирався, тому всі дані ретельно зачищались. Так що доводиться задовольнятися спогадами старожилів про телефонних будках, при дотику до яких можна було отримати удар струмом, про шарі мулу на центральній площі, який не поспішав прибирати, і про численні жертви.
