Хто з нас не мріє побувати на острові й відчути себе сміливим мореплавцем, передає Ukr.Media. І для цього не потрібно вирушати в далекі океани, пише ЗМІ
За чотири кілометри від берега в Миколаївській області лежить клаптик суші -- острів Березань. "Як дістатися на цей острів?" -- запитую у рятувальників пляжу. "Катер туди щойно вирушив, але якщо вам дуже треба, то ми можемо його наздогнати", -- чую у відповідь. Кажу, що дуже хочу. Через декілька хвилин до причалу підлітає водний скутер, мене садять на нього й ми летимо услід катеру. Доганяємо, і от я у компанії ще кількох людей поволі підходжу до острова.
Про найвідоміший український острів Зміїний знають усі, але дістатися до нього непросто. А тут якихось 30 хвилин і я ступаю на клаптик суші, загублений у водах Чорного моря.
Перше враження -- Робінзон Крузо тут би не вижив. Прісної води немає взагалі. Єдине джерело вологи -- збирати росу. Тінь знайти теж складно: степова рівнина вкрита висохлою від спеки травою, яка сягає грудей. Крім чайок, більше ніяка звірина тут не живе.
...На острові живуть два охоронці, які оберігать його від чорних археологів. Кажуть, що час до часу сюди навідуються такі мисливці, а оскільки острів вважають заповідником, тож таким "гостям" тут не раді. Але я прибув без лопати й охоронець пропонує навіть заночувати на острові. "А чому б і ні? Тут романтика, неймовірно чисте й тепле море. Риби повно, тож з голоду не помреш. У нас такі вже були. Приїхали лише подивитися і залишилися на три дні", -- каже охоронець Сергій.
З усіх побутових вигод, у мене в кишені лише мобілка та запальничка, тож, оцінивши свої можливості, я відмовляюся від цієї спокусливої пропозиції та вирішую піти на розвідку вглиб острова.
Це з моря Березань виглядає клаптиком степу, але на самому острові... Боже, скільки ж тут старих зруйнованих укріплень. Від земляних валів, які зводили ще греки, до радянських залізобетонних конструкцій, у яких тримали оборону під час Другої світової війни. Купа підземних ходів і дзотів, зруйновані залишки фундаментів будинків. Все свідчить про те, що історія у цих шести гектарів суші була багатою.
"Колись Березань був півостровом, його з материком з'єднувала кам'яниста дорога, -- каже мені Сергій. -- Це дозволило грекам збудувати тут своє місто з вуличками, викладеними каменем. Це було в сьомому столітті до нашої ери. Потім рівень моря піднявся на три метри, дорога пішла під воду й греки, зрозумівши, що тут вижити неможливо, пішли. Після них хто цим островом лише не володів. І турки з татарами, і росіяни, і козаки, і німці. Зрештою, він став українським".
Щодо турків збереглася цікава легенда. Кажуть, вони тут, у підземеллях, мали величезний склад вина. Але коли запорізькі козаки їх звідси вибили, вони цей склад засипали. Причому так надійно, що дотепер ніхто не може його відшукати й спробувати середньовічного вина...
Тут же, на острові, у 1906 році розстріляли лейтенанта Шмідта. А в 60-х роках минулого століття у Москві вирішили дати острову його ім'я й встановили пам'ятний обеліск. Щоправда, ім'я не прижилося, а обеліск під впливом вітрів і сонця невпинно руйнується. Відновлювати його українці не збираються.
"Стоїть собі, то й стоїть. Ми туди навіть не ходимо і гостей не водимо. Не заслужив Шмідт такої поваги. Це лише комуністи його возвеличували", -- каже мені Сергій.
Помандрувавши декілька годин островом, спускаюсь до моря і з насолодою охолоджуюсь у воді, змиваю зі себе пилюку степових трав. Поруч інший охоронець раз за разом витягує з води рибини. "Юшка сьогодні буде навариста. Може, передумав і залишишся?" -- перепитує мене "нічний директор" острова.
...Сонце опускається до горизонту й на останньому катері на метерик уже гуде двигун. Сідаю у судно, вдячно махаю рукою господарям і відпливаю від берега. За кормою залишається невеличкий клаптик української суші, який зберігає у своїх підземеллях ще багато нерозгаданих таємниць, людських трагедій і романтичних побачень...
