Життя після годування грудьми: що таке лактаційне ув'язнення і чому відлучати дитину буває так складно?

Остаточне і безповоротне згортання грудного вигодовування – подія не менш знаменна і приємна, ніж сам процес. Особливо якщо вам пощастило так само, як мені, і вдалося уникнути цілодобового слізного благання невтішногї дитини і всіляких варварських махінацій з грудьми. За один день операція "Відлучення", сама собою, не вирішилась, але після 14 місяців "солодких митей", мені вдалося вкластися в три дні, інформує Ukr.Media.

І ось мої груди тепер порожні так само, як наполовину порожні чаші мого бюстгальтера, і це я ще навіть не песимістка. Якщо говорити мовою фізичної географії, то мої пагорби і раніше були далеко не Альпи, а тепер так і взагалі більше вписуються в категорію «рівнини і плоскогір'я». Тобто мало того, що ні вагітність, ні період лактації не подарували мені бажаних спокусливих форм, так ще й після вигодовування залишилися, не побоюся цього слова, мішечки. Я розумію, що з часом жирова тканина відновиться, але чи вистачить її, щоб заповнити цю порожнечу? А якщо ні, з чим я залишуся? Тримали колись у руках груди-антистрес? Ось-ось, вам смішно, а мені з цим жити.

Довелося нудьгувати не тільки по бюсту: як виявилося, період грудного вигодовування був періодом відносної свободи. Принаймні, з будинку можна вийти без нічого: парочка памперсів і пачка вологих серветок без зайвих зусиль втискуються в дамську сумочку. А все інше, точніше – єдине, що потрібно дитині до піврічного віку, – ви красиво упакували в декольте. Крім того, маючи при собі такий козир, з дитиною можна відправитися на край світу. Грудне молоко не треба гріти, охолоджувати і збовтувати, груди упаковувати і декларувати. Страва дня доступна по першому всхлипу.

Мені подобалося, що я можу жити відносно повноцінним життям, не розлучаючись з дитиною. Я годувала в таксі, літаках, ресторанах, сидячи на стрижці, стоячи посеред вулиці. Але в якийсь момент повернення до колишнього життя стало для мене ідеєю фікс. Я безумовно не з тієї касти, де дітям, здатним прожувати стейк, все ще пропонують груди. І справа тут навіть не в стейках. Одного разу мені просто захотілося втекти зі свого лактаційного ув'язнення. Іноді мені здавалося, що я в тюрмі, пов'язана по руках і ногах. Іноді мені хотілося покінчити з цим раз і назавжди настільки, що ставало важко дихати. Тоді мене це лякало, зараз я розумію, що це природно, це нормально. І якщо замість ніжності і тепла в процесі годування ви іноді відчуваєте бажання вити на місяць, не бійтеся про це говорити і ні в чому себе не звинувачуйте.

Психотерапевт Марія Кульчицька вважає, що мами стикаються з дуже різними переживаннями, але не всі дозволяють собі подібні душевні відчуття:

"Крім радості, ніжності і любові материнство обіцяє велике випробовування для кожної жінки. Вона може відчувати огиду від фізичних змін тіла, подразнення від браку часу на себе, страх за маленького чоловічка, розгубленість і невпевненість у правильності своїх дій. Вона стикається з побудовою нової ідентичності, переживанням кризи розвитку в новій ролі. Ці почуття і стани не вічні, вони будуть згладжуватися і змінюватися. Цей етап для неї дуже важливий, і їй потрібно бути щирою перш за все з собою, дозволити собі усвідомити всі почуття, які підстерігають жінку після народження дитини".

Я не збираюся зводити годуючих матерів в лик святих, не буду вас присвячувати в таїнство магічного зв'язку матері та дитини, словом не обмолвлюсь про користь як для дорослого, так і для крихітного організму – про це можна дізнатися навіть з Instagram. Зайдіть в акаунт будь-популярної інста-мами. Я просто скажу, що всі ці жінки роблять велику справу, іноді на шкоду собі, іноді через "не можу". Вони заслуговують захоплення і поваги, право годувати скрізь і завжди, право прикрити молочну лавочку за власним бажанням і келишок чого-небудь міцніше, коли це все нарешті закінчиться.