Український історик Андрій Портнов прокоментував політичну кризу в Польщі.
Про це сповіщає "Ukr.Media".
Коли я навчався у Варшаві, я добре пам'ятаю той час, тоді ще Польща не була членом ЄС, у Польщі панували зовсім інші настрої. Вони були проєвропейські, набагато більш космополітичні. Тоді, на початку 2000-х років ніяких таких маршів взагалі у Варшаві не було.
Цей марш 11 листопада - демонстрація глибокої кризи суспільства, наростання в ньому ксенофобських, націоналістичних, антиісламських, антиукраїнських, антиєвропейських настроїв. І тут не треба мати жодних ілюзій. Я вважаю, що ця криза в Польщі буде поглиблюватися, тобто я не бачу шансів на те, що найближчим часом ситуація покращиться, а "Піс" програє вибори. Там це не зміниться. Це така реальність, з якою треба рахуватися. То націоналістичний рух, який вийшов з плакатом: "Пам'ятаємо про Вільнюс та Львов", вони офіційно заявили, що вони хочуть таким чином нагадати про проблему кресів. Але всім прекрасно зрозуміло, що такого роду плакати мають характер погано завуальовані територіальні претензії. Зрозуміло, що це маргінальна, дуже праворадикальна група, але сам факт її появи це показує, в якому напрямку рухається Польща.
Це стара, дуже важлива міфологічна ідея важливості польських кресів, тобто територій на сході, які були втрачені Польщею після поділів Речі Посполитої в 18 столітті. Це, в першу чергу - Україна, Білорусь і Литва. І цей кресовий сантимент дуже сильний в польській культурі. Це і література Сенкевича, це і фільми, включаючи останній фільм "Волинь". Така активність поляків - це певний тривожний сигнал того, наскільки ця міфологія кресів, яка з часів мого навчання в Варшаві була досить маргінальної, наскільки вона з маргінесу суспільства поступово пересувається в його центр.
Але я скажу таку, може, непопулярну тезу про те, що певною мірою подібні тенденції можна спостерігати і в Україні. Ця жага або бажання знову посиленою націоналізації історії, політики, культури - спостерігається і в українському контексті. Просто у нас воно інакше виглядає, тому що суспільство інше. Польське суспільство - набагато більш гомогенне, ніж українське. Це суспільство, де абсолютно переважають "католицькі поляки". Україна набагато більш різноманітна, і це поки, я вважаю, нас рятує, політично і культурно. Але цей сигнал дуже тривожний. Я спостерігав за цим маршем, скажу чесно - з великою тривогою.
Я думаю, що польські настрої можуть обернутися і вже звертаються двома речами, але вони дуже погані.
Перше - це щоденне ставлення до тим мільйонам українців, які тепер у Польщі живуть, вчаться і працюють, тому що українці є найбільшою етнічною та національною групою у сучасній Польщі - це і студенти, і трудові мігранти, і місцеві українці і так далі. Так от, я думаю, що все це відіб'ється на щоденному ставленні до них, воно буде погіршуватися.
Друга річ, дуже серйозна, - це позиція Польщі в ЄС. З одного боку, зараз позиція Польщі в ЄС не така вже сильна, це теж треба чесно говорити, що нинішній уряд має дуже погану репутацію, з німецької перспективи, де я зараз перебуваю, - це дуже видно, цей уряд не є партнером, якого б хотіли себе бачити європейські лідери. Але все одно, Польща - це член ЄС, це член НАТО, і, на жаль, я можу собі уявити ситуацію, коли і ця країна також почне в тих інститутах просувати певні, не надто прихильні до позиції рішення.
Ці дві речі - ставлення до України в Польщі, і позиція Польщі в ЄС і НАТО - нас серйозно турбувати. А спекулювати на такому кримсько-донбаському сценарії на західному кордоні, я б все-таки не став з різних причин, зокрема - з чисто технічного, військового стану польської армії, статутом НАТО і так далі.
Нам слід бути реалістами, але ті загрози, про які я сказав - самі по собі дуже серйозні. Це не жарти, це дуже серйозний виклик, і я вважаю, що українським політичним елітам варто хоча б спробувати якось їх мінімізувати, хоча я не вірю, що це можливо мінімізувати.
