Наприкінці 2015-го Анастасія Кочетова розпочала творче життя з чистого аркуша. Сім років глядачі знали її як Еріку. Після завершення контракту з продюсером Сергієм Кузіним співачка виступає під псевдонімом MamaRika. Змінила не лише сценічне ім'я, а й репертуар. Якщо раніше особисте життя намагалася тримати в секреті, нині зізнається: два роки живе у щасливому цивільному шлюбі з лідером команди КВК «Одеські манси», шоуменом, актором та ведучим Сергієм Середою, передає Ukr.Media.
Що спричинило розрив співпраці з паном Кузіним? Чому свою творчість розпочала з нуля? Як любовний трикутник вирішився на її користь? Про це в ексклюзивному інтерв'ю MamaRika розповіла «ВЗ».
— Анастасіє, з яких причин розгорівся конфлікт з продюсером Сергієм Кузіним?
— Конфлікту не було. Розійшлися без скандалів. Контракт закінчився – і я вирішила більше його не продовжувати. Спільний музичний проект не мав перспективи. Я була далекою від музики, яку пропонував Сергій Васильович. А пісень, які хотіла співати я, продюсер «не бачив» і не знав, як їх продати.
— Чому змінили сценічне ім'я на MamaRika?
— Сценічний псевдонім Еріка належав продюсеру з часів існування музичного телепроекту «Фабрика зірок», в якому я брала участь. Продюсер поставив перед фактом: або викуповую у нього свій псевдонім і репертуар, або залишаюся без нічого. Я обрала друге. Не хотіла тягнути за собою шлейф «попсового» минулого. Безглуздо витрачати гроші на музику, яка не приносить морального задоволення.
— В яких тепер стосунках з екс-продюсером?
— У нейтральних. Він видалив мене з друзів у «Фейсбуці» (сміється). Мій репертуар змінився кардинально. Нарешті співаю пісні, які подобались з дитинства, але багато років не мала змоги їх виконувати. Музичний проект Еріка був комерційним, а проект MamaRika – моя душа. У ньому я справжня. Основний креативний продюсер проекту MamaRika – я, виконавчий – мій чоловік Сергій Середа, саунд-продюсер – Ваня Клименко. У нас – творчий тандем: я пишу музику, Ваня – тексти. Разом створюємо аранжування. 90 відсотків нашої з Ванею авторської музики – у дебютному музичному альбомі «Кач».
— Чимало українських співаків прагнуть взяти участь у новорічних музичних програмах
— Я не співаю попси, щоб зніматися в «голубих огоньках». Після Нового року презентуватиму кліп на пісню «Ходять Хлопці До Дівчат», яка, за відгуками слухачів та медіа-менеджерів, є потенційним хітом. Розпочала творчий тур на підтримку альбому «Кач». 14 грудня у Києві відбудеться мій перший сольний концерт під сценічним іменем MamaRika.
— Кілька років тому ви мовили: «Моє особисте життя – табу». Зараз Сергія Середу називаєте «подарунком долі»
— Два роки тому ми разом із Серьогою мали вести програму на музичному каналі. Програма вже не виходить, але досі вдячна каналу та його менеджменту за цю зустріч. А наші особисті стосунки із Сергієм розпочалися в Одесі – його рідному місті. Зустріти мене з потяга повинна була дівчина, яка на Сергія накидала оком. Приїжджаю на вокзал – мене ніхто не зустрічає. Телефоную Сергієві. Приїхав, допоміг поселитися в готелі, показав Одесу.
Слово до слова – з'ясували, давно симпатизували одне одному, але між нами стояла «конкурентка», та сама дівчина, яка не зустріла мене на пероні. Потім сказала цій «леді»: «Найкраще, що ти могла зробити, – не зустріти мене на вокзалі».
— Чим Сергій привернув вашу увагу?
— Коли я пішла від продюсера, Сергій першим простягнув руку допомоги. «Не переймайся, – заспокоїв. – Разом усе витримаємо». Якби тоді морально мене не підтримав, не знаю, чи змогла б почати творче життя з чистого аркуша.
Сергій – моя опора. Наше життя – на колесах: то я на гастролях чи ефірах, то він. Зрідка випадає можливість поїхати кудись разом. Офіційно ми не одружені. Але ми – одне ціле, сім'я. Щоб зрозуміти це, не обов'язково ставити штамп у паспорті. Скільки для мене зробив Сергій за останні три роки, стільки не зробив жоден мужчина за все моє життя. Не за чутками знаю, як важко без сторонньої підтримки будувати сольну кар'єру.
— Стежину на велику сцену ви проторували самотужки. Із-за невдач пережили депресію. Однак зуміли зібратися зі силами і неодноразово здобували перемогу на престижних музичних конкурсах, навіть в Америці. Вам пропонували залишитися в Голлівуді. Чому відмовились?
— Коли у 14 років без жодних знайомств я перемогла на конкурсі «Червона рута», вірила: ось вона, жар-птиця, в моїх руках. Згодом зрозуміла: може і випурхнути. Так і сталося. На «Фабриці зірок-1» мій вокал не оцінили. Не потрапляла «під стандарт».
Там вокальні дані не були еталоном для перемоги. Важливішим критерієм були зовнішні дані, сексуальність, вміння себе подати. Я ж була таким собі «гидким каченям». Наївно вірила, що для журі на першому плані – вокальні здібності, а у відповідь почула: «Вы хорошо поете, но нам не подходите». Чому – не пояснили.
— Натомість після того ваш вокал високо оцінили відомі американські продюсери.
— Приємно, що на телепроекті «Американський шанс» у Голлівуді мій спів достойно оцінили артисти світового рівня: Стіві Вандер, Браян МакНайт, актор Ерік Робертс. Дивувалися, що «біла дівчина співає чорну музику». Насправді, джаз співаю з дитинства. «Не проґавте цю співачку, – казали продюсери. – Вона – український самородок». У мене, як співачку, вселили надію. Навіть голлівудські дизайнери пропонували співпрацю. Однак після завершення телепроекту я повернулася додому.
— Зіткнулися з тим, що в рідній державі ваші вокальні здібності нікому не були потрібні
— Ким тільки не довелося працювати: офіціанткою, менеджером, співачкою у ресторанах, нічних клубах. На позичені гроші орендувала у Львові квартиру, одягалася в «секонд-хенді». Ледь виживала. Нерви були натягнуті, мов струни. Почувалася приниженою, нікому не потрібною, впала в депресію. Бо під час телешоу ти «зірка», а коли проект завершується, не кожен молодий артист має змогу і сили будувати творчу кар'єру.
Зуміла взяти себе в руки. Педагог Богдан Стефура, в колективі якого раніше співала, допоміг відкрити вокальну студію. Молоді набралося так багато, що студія перетворилася у формацію. Тоді переконалася: Господь дає тому, хто стукає у двері
— і на «Фабриці зірок-3» стали зіркою
— Потрапила туди випадково. У конкурсі мала брати участь моя учениця. Вона не приїхала, і свій шанс випробувала я, – така собі невипадкова випадковість. Думаю, Бог нагородив мене за несправедливі страждання та поневіряння. Нині моє творче й особисте життя змінилося докорінно.
— Якось ви сказали: «Принципово не працюю з жінками. Вони хитріші, заздрісніші, підступніші, аніж чоловіки». Думка змінилася?
— Ні, своєї думки не зраджую. Де багато жінок – там багато проблем. Комфортніше працювати з чоловіками. Мені імпонує їхній цинізм, раціоналізм. Єдина жінка в моїй команді – концертний менеджер. Дівчина з характером, до речі, як і я. І ще стиліст. З нею я можу трохи побути «дівчинкою» (сміється). Не раз обпікалася на дружбі з жінками. Жінка в жінці бачить конкурентку. Прекрасно ставлюся до представниць прекрасної статі. Однак довіряю лише матері, старшій сестрі і бабусі.
– Невже у вас немає подруг?
— У школі в мене була подруга. Але коли проти мене постав увесь клас (зі мною ніхто не розмовляв), вона перейшла на їхній бік. Це була перша серйозна зрада в моєму житті.
Однокласники вважали мене надто гордою і зверхньою. Я не страждала із-за цього. Це був перехідний вік, який треба було пережити. Мене часто зраджували друзі. Залишали тоді, коли найбільше потрібна була їхня підтримка.
— Розповідали батькам про конфлікт з однокласниками?
— Серйозну розмову мала з мамою. Вона мене вчила: «У подібних ситуаціях причину насамперед шукай у собі. З людьми треба навчитися розмовляти. Поцікався у кожного однокласника, чому він пішов проти тебе». Я поцікавилась. І зрозуміла: мама має рацію. Це я була винна, що розгорівся конфлікт, бо поводилася з ровесниками зухвало. Я змінила свою поведінку – і стосунки налагодились. Згодом навіть стала першим захисником свого класу.
— Ваша мама, мабуть, добрий психолог?
— Мої батьки – психологи по життю. Виховували мене словом. Мама казала: «Ти доросла і повинна вміти відповідати за свої вчинки. Нема проблеми, яку не можна було б вирішити діалогом». Батьки підносили мене в моїх власних очах. «Ти найкраща», – казали. Такими словами вселяли віру у себе. А щоб я не зазнавалася, після похвали наголошували на недоліках, мовляв, працюватимеш над собою – досягнеш успіху. Мама, до речі, родом з Івано-Франківщини, батько – з Челябінська. Познайомились в Одесі (як і ми з Сергієм). Ми із сестрою народилися на Львівщині.
— У вашій родині є артисти?
— Я перша (сміється). В нашій оселі звучали «фірмові» західні мелодії. У матері, як і в покійної бабусі, – чисте сопрано. «Яка там консерваторія, – казали бабусі родичі, коли вона збиралася туди вступати. – А господарством хто займатися буде?». Її мрія так і не здійснилася. Мама також не реалізувала себе в мистецтві. Вона зраділа, коли вчителька музичної школи у Червонограді Лідія Павлівна зателефонувала і похвалила мене: «Дитина обдарована, її співочий талант треба розвивати».
Я люблю жартувати, мовляв, дитинства в мене не було. Кожен день був розписаний по хвилинах: танці, музика, вокал, англійська, конкурси, фестивалі… Прокидалася вдосвіта – поверталась додому пізно ввечері. У чотирнадцять музику закинула – хотіла від неї відпочити. А через два роки зрозуміла: прагну професійно займатися творчістю.
— Чи змінив вас шоу-бізнес?
— Стала відповідальнішою, впевненішою у собі, жорсткішою, прагматичною. Зараз без уміння спрогнозувати наступний крок ніяк не можна. У моїй команді лише дорослі чоловіки. І сама підходжу до вирішення проблем по-чоловічому. Лише так у шоу-бізнесі вибореш повагу до себе і станеш повноцінним партнером.
У мене надто сильно розвинуте почуття справедливості. Не будую кар'єри, розштовхуючи конкурентів ліктями. Намагаюся не заздрити. Народилася в Рік Змії, а вона ніколи не нападає першою. Та якщо боляче зачеплять моє «я» – «вкушу» у відповідь. А вдома я жіночна, любляча, вразлива… Розділяю поняття «дім» і «робота».
