Біскайська затока – це справжнє кладовище підводних човнів, передає Ukr.Media. В ході Першої світової війни в цьому районі затонуло кілька підводних човнів союзників і Німеччини, а в кінці Другої світової війни британська і американська авіація потопила тут близько 70 німецьких субмарин. 12 квітня 1970 року на дні Біскайської затоки знайшла свій останній притулок радянський підводний човен. Радянська субмарина К-8 проекту 627А «Кит» була примітна тим, що на її борту знаходилася ядерна силова установка з двома реакторами і чотири торпеди з ядерними боєголовками.
СРСР прагнув створити багатоцільовий атомний підводний човен, і субмарини проекту 627 стали першопрохідцями. Підводні човни проекту 627 з'явилися майже одночасно з американськими субмаринами типу Skate і Skipjack, при цьому переважали їх за розміром і в цілому не були так вдало спроектовані. Володіючи підводним водотоннажністю 4750 тонн, 13 підводних човнів проекту 627 могли розвивати швидкість до 30 вузлів і нести на борту 20 торпед, пуск яких проводився з носових торпедних апаратів. Зовні субмарини 627-го проекту походили на збільшені дизель-електричні підводні човни проекту 641. Каплевидна форма корпусу з'явилася пізніше – на підводних човнах проекту 671. Атомні підводні човни проекту 627А «Кит» відрізнялися від аналогів великим рівнем шуму.
«Кити» створювалися з прицілом на рішення стратегічних завдань. В СРСР розробляли гігантську торпеду Т-15 великого радіусу дії з термоядерним зарядом, призначену для атаки на військово-морські бази НАТО з відстані до 40 кілометрів. Торпеда була така величезна, що одна субмарина могла нести лише одну торпеду. Тим часом протичовнова оборона Заходу ставала дедалі ефективніше. У разі війни субмарини проекту 627А не змогли б з-за великої гучності непомітно наблизитися до об'єктів НАТО, щоб завдати торпедний удар.
СРСР залишив цю затію, і човна проекту 627А були переобладнані для боротьби з надводними кораблями. Незважаючи на низьку скритність, «Кити» були небезпечні для надводних кораблів НАТО, особливо для транспортних конвоїв. Кілька ядерних торпед здатні були завдати конвою серйозний збиток, хоча ймовірність втратити субмарину була висока, якщо б не вдалося знищити кораблі охорони. З-за шуму і недосконалого гидролокационного обладнання субмарини проекту 627 не могли вести підводне полювання настільки ж ефективно, як їх аналоги.
К-8
Третій підводний човен проекту 627А – субмарина К-8 – була прийнята на озброєння в 1960 році. Під час одного з перших походів на субмарині стався витік теплоносія реактора, і підводний човен ледве вдалося врятувати. Кілька членів екіпажу отримали високі дози радіації. Завдяки рішучим діям командира підводний човен вдалося врятувати, і вона повернулася на базу для ремонту.
Ранньою весною 1970 року До-8 взяла участь у військово-морських навчаннях «Океан-70». СРСР мав намір продемонструвати могутність радянського флоту та готовність проводити операції далеко від своїх берегів. Навчання пройшли з розмахом — це були наймасштабніші маневри радянського флоту. «Океан-70» став найбільшою морською операцією Росії з часів перекидання Балтійського флоту на Тихий океан в ході Російсько-японської війни. У навчаннях були задіяні кораблі Північного, Балтійського, Чорноморського і Тихоокеанського флотів, всього близько 200 кораблів. В операції брало участь 60 надводних кораблів і 40 субмарин Північного флоту СРСР. До-8 несла на борту чотири торпеди з ядерними боєголовками.
8 квітня на До-8 сталося дві пожежі, які призвели до зупинки обох ядерних реакторів. Субмарина піднялася на поверхню, і командир корабля Всеволод Безсонов наказав екіпажу залишити підводний човен. Вісім членів екіпажу загинули, опинившись замкнутими в затоплених або вигорілих відсіках. На щастя, радянська плавмайстерня взяла К-8 на буксир. Але погані погодні умови завадили рятувальної операції. Більша частина екіпажу К-8 повернулася на борт і протягом трьох днів на межі життя і смерті боролася за живучість. Деталі невідомі, але, судячи з усього, не було можливості безпечно витягти чотири ядерні торпеди і занурити їх на плавмастерскую.
На жаль, в складних погодних умовах і при відсутності електрики на борту зусилля екіпажу виявилися марними. 12 квітня До-8 затонула на глибині 4680 метрів; на борту перебувало близько 40 членів екіпажу. З-за великої глибини операцію з підйому підводного човна і вилучення ядерних торпед визнали недоцільною.
У До-8 була та ж завдання, що й у німецьких підводних човнів, які затонули в районі Біскайської затоки — перекрити зв'язують Америку і Західну Європу комунікації в Атлантичному океані. Радянський підводний човен оснащувалася іншим озброєнням і володіла більшою автономністю, але мета була одна. Пізніше можливості радянських субмарин розширилися: від підвищення ефективності засобів протичовнової боротьби до бойового застосування крилатих ракет по наземним цілям. СРСР виніс урок з втрати До-8 і аварій на інших підводних човнах цього проекту, але досвід проведення операцій на великому видаленні дістався країні ціною багатьох людських життів. Ядерні торпеди До-8 покояться на дні пам'ятником самої небезпечної операції холодної війни.
