Жителька Сінгапуру тривалий час не розуміла, чому їй не вдається знаходити спільну мову з людьми, але похід до психолога розставив все по своїх місцях. Ще зі шкільної лави жінка трималися подалі від однолітків і неодноразово чула, що вона грубіянка. І лише у 42 роки дама дізналася, що живе з розладом аутистичного спектра, інформує Ukr.Media.
Леонг Даун-Джой з Сінгапуру ще у школі зрозуміла, що не така, як усі її однокласники. Їй ніколи не вдавалося потоваришувати з дітьми та знайти з ними спільну мову, попри усі спроби завести друзів. Однокласники називали її грубою і впертою, хоча сама дівчинка не розуміла, чому у них складається така думка про неї. Як зараз згадує 53-річна жінка, їй навіть доводилося через силу змушувати себе спілкуватися з однолітками, щоб остаточно не перетворитися на одиначку.
"Я змушувала себе спілкуватися з ними. Не пам'ятаю, щоб мені це подобалося. Мене називали впертою, такою, що сперечається, і грубою."
Крім того, що Леонг довелося миритися з глузуванням з її соціальної незручності, вона відчувала й інші проблеми. Наприклад, запах спітнілих тіл після уроків фізкультури, перетягування столів і стільців у класі викликали у сингапурки головний біль, нудоту, запаморочення і стрес. І лише вступивши до університету, Даун-Джой відчула себе у зоні комфорту.
"Навколишнє середовище було там таким благородним і ніжним".
Однак у 42 роки її життя перевернулося з ніг на голову. У Леонг помер батько і жінка тривалий час не могла впоратися зі своєю тривогою. Стоячи на підвіконні у своїй квартирі дама зрозуміла, що їй потрібна термінова допомога психолога.
"Одного разу вночі я зрозуміла, що стою на підвіконні у своїй квартирі на дев'ятому поверсі, пильно дивлячись на яскравий місяць. Я зрозуміла, що перебуваю на межі суїциду, тому побігла до психолога наступного ж дня."
Фахівець, провівши з Леонг три зустрічі, діагностував у неї синдром Аспергера, який належить до розладів аутистичного спектра. І, за словами Даун-Джой, саме тоді вона відчула неймовірне полегшення.
"Все життя мене лаяли, з мене глузували та навіть карали за "надмірну реакцію" на якісь речі. Я нарешті відчула себе виправданою. Я нарешті зрозуміла, чому яскраві вогні й запахи, на які ніхто не звертав уваги, спричиняли мені дискомфорт".
Сингапурка почала займатися самопізнанням, а тепер допомагає іншим людям з аутизмом за допомогою мистецтва і музики, паралельно підвищуючи поінформованість про розлад.
