Мешканка Німеччини не може розпізнавати обличчя через рідкісне генетичне захворювання-прозопагнозію. Жінка не знає, як вона виглядає, але намагається собі це уявити за допомогою мистецтва. На її автопортретах складно впізнати людину, адже вони сповнені справжнього божевілля, інформує Ukr.Media.
Деяким художникам доводиться йти на різні хитрощі, якщо здоров'я заважає їм займатися улюбленою справою.
Німецька художниця Карлотта малює автопортрети, не знаючи, як виглядає її власне обличчя. Якби ця жінка побачила у Мережі фото знайомої людини, вона б її не впізнала, а винне у цьому рідкісне генетичне захворювання — прозопагнозія.
Це розлад сприйняття обличчя. Людина з таким діагнозом зберігає здатність розпізнавати предмети, тому може впізнати у натовпі знайому людину за ходою, статурою, манерою одягатися, але тільки не за обличчям.
Карлотта страждає на прозопагнозію з самого дитинства. Будучи ще маленькою дівчинкою, вона дивувалася тому, що її прийомна мати впізнавала знайомих людей на вулиці у обличчя. Тоді вона думала, що мати має якість особливі здібності.
Карлотта росла, ходила до школи, захоплювалася читанням, але ніяк не могла соціалізуватися. У 17 років німкеня пішла зі школи і влаштувалася працювати на ферму з кіньми, намагаючись триматися подалі від людей. Після цього вона стала водійкою вантажівки, потім — кіномеханіком.
У школі вчителі називали Карлотту дурною через те, що вона не могла впізнавати людей. Тільки до 40 років жінка зрозуміла, що викладачі помилялися: саме у цьому віці вона дізналася свій справжній діагноз.
Незабаром художниця прочитала книгу, автор якої розповідав, як намалювати автопортрет, вивчивши своє обличчя руками.
"Обличчя — це горбистий пейзаж, яким я подорожую пальцем, а потім перетворюю його на двомірний малюнок. Це не настільки вже й легко, тому що я не можу побачити, що я роблю".
Карлотта малює себе у темній кімнаті, освітленій свічками. Художниця зазвичай використовує тільки один колір, і на її автопортретах щоразу різні обличчя.
Бачачи свої роботи потім, вдень, жінка щоразу дивується тому, що намалювала. Часом в уявленнях Карлотти її обличчя — це безліч очей або навіть голів.
А іноді упізнати у них людське обличчя і зовсім неможливо. Раніше Карлотта відчувала злість на вчителів, які ображали її, замість того щоб допомогти учениці з'ясувати, що її проблеми пов'язані з генетичним захворюванням. Тому їй вдавалося навіть робити дірки у папері під час малювання.
Пошук власного обличчя настільки захопив жінку, що вона витратила на автопортрети чимало сил і часу. Зараз у її кімнаті висить тисяча таких малюнків. Але тепер злість Карлотти минула, і вона відчуває умиротворення, займаючись улюбленою справою.
