Працюєте весь рік без відпустки? За радянських часів таке було неможливо уявити. Оплачувані відпустки були однією з найбільших соціальних перемог СРСР, інформує Ukr.Media.
Радянська Росія була однією з перших країн у світі, яка на законодавчому рівні ввела нормований робочий день і оплачувану відпустку. За кілька десятиліть існування Радянського Союзу її тривалість змінювалася, але в післявоєнні роки відпустка тривала цілий місяць поспіль, а то й більше.
Коли з'явилася відпустка?
Зараз вже складно собі це уявити, але до 1917 люди працювали на підприємствах без відпусток. Можна було, звичайно, відпочивати за погодженням з начальством, але це не оплачувалося. Відзначимо, що і робочий день тривав не 8, а 10 годин, а вихідним днем була лише неділя. Але практично відразу після революції вводиться поняття оплачуваної відпустки для всіх працюючих громадян.
Відпустки в Радянському Союзі скасовувалися лише один раз — на час Великої Вітчизняної війни. Але навіть тоді виділялися кошти на оплачувану відпустку, просто вони перераховувалися на спеціальний внесок робітника, доступ до якого він отримував вже після війни.
Скільки днів відпустки було у радянської людини?
До 1967 року у людини було 12 робочих днів оплачуваної відпустки плюс додаткові дні залежно від умов праці, а після 1967 року основна відпустка збільшилася до 15 робочих днів плюс додаткові дні. В цілому їх могло бути до 36 залежно від місця роботи, стажу та шкідливості виробництва.
Так, громадяни, які працювали в наукових і навчальних закладах, мали від 24 до 48 робочих днів відпустки, які працювали на Крайній Півночі отримували додатково 18 днів відпустки, за роботу більше 3 років у лісовій промисловості давали 6 додаткових днів. Цікаво, що в переважній більшості випадків відпустки давали цілком, тобто від місяця і більше, хоча норми про розподіл відпустки на кілька періодів в законах не було.
До того ж, багато проводили відпустку в санаторії з лікуванням, а курс процедур тривав не менше трьох тижнів — додайте до цього дорогу туди-назад, і стане очевидно, що розбивати відпустку сенсу особливо не було. Найбажанішим сезоном для відпустки було літо — іноді на підприємстві йшли цілими змінами, а в цей час механіки займалися перевіркою обладнання. "Оксамитовий сезон" теж користувався попитом, бо вже не було натовпів людей, але було ще тепло.
У радянські роки була ще й досить цікава система розрахунку "відпускних": людина отримувала зарплату за минулий місяць, плюс за відпрацьовані дні в цьому місяці, плюс відпускні, які розраховувалися за складною формулою, але були фактично рівні зарплаті, плюс додаткові гроші за понаднормові і т.п.
У 1991 році, в самому кінці СРСР, відпустка вже досягла 24 робочих днів, а ось у 2002 році відпускними днями стали вважати 28 календарних днів відповідно до рекомендацій Європейської соціальної хартії.
А що, якщо не йти у відпустку?
Одна з особливостей радянського трудового законодавства полягала в складанні графіка відпусток на наступний рік, який планувався в кінці поточного. Зрозуміло, що не завжди у людини виходило відпочивати саме в цей період, і якщо не вдавалося домовитися про перенесення відпустки, людина могла просто взяти грошову компенсацію. Але це сильно залежало від місця роботи і було досить рідко.
А що сьогодні?
Багато чого в частині відпусток перейшло з радянського законодавства в сучасне. Наприклад, як і раніше, на підприємствах складаються графіки відпусток (правда, зараз міняти дати можна вільніше), у працівника є як основні дні відпустки (28 календарних), так і додаткові залежно від умов праці та професії. Однак дещо змінилося: зараз вказується, що її можна розбити на кілька частин, одна з яких — не менше двох тижнів. У свій час гроші за невикористані відпустки можна було повернути в кінці року, але зараз невикористані дні просто переходять на наступний рік. У деяких компаніях є практика відправляти співробітників, які мало відпочили, у відпустку позачергово. При звільненні виплачується компенсація за невикористану відпустку.
