Чи замислювалися ви колись, що відрізняє щасливу старість від нещасливої? Все починається з нашого мозку і того, як ми сприймаємо власне життя, інформує Ukr.Media.
Розглянемо три ключові думки про те, як зробити період зрілості не тягарем, а новим захопливим етапом життя.
Старість — це така ж молодість, тільки зі своїми правилами
Старість — така ж молодість, таке ж життя: людина хоче бути щасливою, зацікавленою у своєму житті, займатися чимось цікавим, спілкуватися — все те ж саме, що й у молодих.
Ритм життя дорослої людини, якщо вона хоче бути активною і задоволеною життям, не повинен сильно знижуватися порівняно з молодими, тоді й старість буде більше нагадувати живу молодість.
У нас яка головна подія в житті? Пенсія. Старечі канікули, як називає їх один мій знайомий, але люди не знають, що з цим усім робити — починають чахнути, не знаходять собі справу: у дітей свої справи, друзів хороших не всі мають, фінанси рідко дозволяють зробити щось цікаве і створюється відчуття, що життя проходить — старість прийшла.
Проблеми завжди починаються з голови.
Закрадаються думки про старість, що життя підходить до кінця і так воно і трапляється Дорослій людині насамперед потрібно зрозуміти, що старість — таке ж життя і щоб не перетворювати життя в існування, потрібно щось робити: цікавитися новим, напружувати звивини, пробувати нові види активності, ставити плани і цілі. Поки мозок людини активний і його розумові ресурси спрямовані на вирішення якихось завдань — все чудово, але як тільки цих завдань немає, мозок починає займатися самокопанням і буквально риє собі яму. Доросла людина, якщо вона не може придумати собі завдання — це трагедія. Почати ж можна з малого: хоч велосипед придбати, хоч книги хороші читати, хоч місце проживання змінити — що завгодно, але завдання і плани повинні бути — мозок повинен їх вирішувати, інакше переключиться на дурницю.
Мозок потрібно навантажувати правильно
Друга проблема вікових людей: ми думаємо, що вже все знаємо і вчитися нам не потрібно.
Однак все життя — це навчання. Як тільки припиняється навчання, згасає життя.
Все ж дуже просто: шахісти, вчителі, архітектори, діячі розумової сфери... Поки вони зайняті своєю справою, аж до поважного віку — життя в них активне, а мозок працює на заздрість молодим, але як тільки кидають — життя затихає. Тому не кидайте жити, вчіться! Чому завгодно, але вчіться, навантажуйте мозок! З точки зору мозку, будь-яке нове знання — це процес створення нових нейронів і нейронних зв'язків — нейрогенез. Сучасна наука пов'язує депресію зі зниженням нейрогенезу. Але щоб запустити процес нейрогенезу, вчитися і навантажувати мозок потрібно правильно.
Багато людей помилково вважають, що сам факт тримання книги в руках і читання автоматично робить їх більш інтелектуальними. Це схоже на те, якби хтось вважав себе спортсменом лише тому, що прогулюється парком. Справжнє навчання вимагає активного залучення мозку, глибокого осмислення прочитаного та застосування нових знань, а не просто механічного перегляду сторінок.
Річ у тім, що ходити і читати ми навчилися так добре, що мозок не витрачає на це когнітивну енергію — ноги самі йдуть по доріжці, а очі біжать по тексту, інтерпретуючи його без зусиль — це використання старих напрацювань, вони не розвивають мозок. Якщо ми хочемо, щоб мозок був активним, а життя приносило задоволення, тренувати мозок потрібно правильно: не просто читати без осмислення, як робот, а усвідомлювати. Найлегше зрозуміти, про що я говорю — це зробити паузу в читанні і сказати: "А що я тільки що прочитав? Що цікавого я виніс? Які думки я можу виділити?". Це і є думати! А звичайне читання, несвідоме — це імітація.
Про погані спогади і думки
Важливо розуміти, як працює наш мозок, щоб не робити життя нещасним.
Припустимо, ми прекрасно розуміємо, що кожна людина зараз вміє читати так добре, ніби вона Олімпієць з читання, порівняно з тими, хто вмів читати чотири-п'ять століть тому. Чому? Тому що робимо це багато і часто — зв'язки між нейронами зміцнюються і це дається нам легко: чим частіше ми щось робимо, тим міцніше це закріплюється в мозку і краще виходить. Але це палиця з двома кінцями. Точно також ми можемо жорстко консервувати погані думки і негативний настрій до життя. Я часто запитую у людей: Ви навіщо про погане думаєте, що це вам дасть? — "Не знаю, кажуть, воно само!".
Чим частіше ми думаємо про погане, про страхи, про негативні моменти минулого, тим сильніше вкорінюємо їх у мозку, в особистості — створюється відчуття, що вони домінують у житті, хоча це ми самі їх і зміцнили постійною розумовою жуйкою: жуємо ці страхи і негатив, але пережувати не можемо.
Вихід тут одночасно простий і складний: найкращий варіант — це не думати про погане і думати про хороше — так просто і складно. Думаючи про хороші моменти, про цілі і позитив, ми зміцнюємо ці моменти і створюємо таке ж мислення — адаптивне, спрямоване на пошук хорошого. Хтось бачить у дощі похмурість і печаль, а хтось бачить, як дихає природа і насолоджується довгоочікуваною прохолодою, бачить у цьому картинну естетику — це всього лише два підходи до життя. Кожен вибирає, який підхід йому зміцнювати.
