До моїх батьків у гості на кілька днів приїжджала далека родичка, троюрідна сестра мами, тітка Нонна. Не бачились вони років 20, а тут тітонька у спадкових справах приїхала за тисячу кілометрів і залишилась погостювати. Думала, буде рада згадати рідні місця, подивитись, хто як живе. А в підсумку поскаржилась мамі, що на душі залишились лише гіркота й розчарування, інформує Ukr.Media.
Запитали, чому. Що не так? Начебто зустріли добре, всюди возили, розважали. Тут все сподобалось, відповіла тітонька, засмутилась вона від того, як живуть мої батьки і ми, і вона сама. Починали всі ніби однаково, а в результаті різниця зараз колосальна.
До речі, батьки у мене пенсіонери, живуть у селі зі своїм городом, господарством. Свій будинок у них, грядки, трактор, по гриби їздять, по ягоди, заготовки роблять. Батько рибалка-мисливець багато років. Не бідують, але й не розкошують, живуть як і багато людей їхнього віку. І ми, діти, звичайним життям живемо.
Але за словами тітоньки, вона по-доброму заздрить тепер і альтанці, і мангалу, і клумбам у саду, і врожаю, і стосункам між нами, батьками та дітьми. Тому що в її родині все не так.
Що ж не влаштувало родичку?
Виявляється, тітка просто порівняла, як живуть вони з чоловіком, і як живуть мої батьки, і порівняння виявилось не на її користь. Вони як тулились у старому будиночку на 2 кімнати, так там і живуть, городик занедбаний, ні клумб, ні теплиць. Дітям все віддавали, допомагали, а в результаті ніякої вдячності й допомоги тепер, тільки дай-дай.
Ні ремонту будинку не зроблено, ні меблів нових, навіть зуби не вставлені досі, все немає грошей. А подумавши ці дні, поки гостювала у батьків, тітонька зрозуміла — сама в цьому винна. Не копила, не відкладала, всі гроші вони з чоловіком одразу витрачали, часто гості приїжджали, рідні допомагали, друзям, дітям. Не до себе було. Всі гроші розходились на дрібниці. А можна було і на ремонт накопичити, і на перебудову будинку.
Завжди вдома гучні компанії були, пояснила вона мамі, і зараз діти з друзями приїжджають, всім наготуй, всіх нагодуй, на свої. І всій рідні на будь-яке свято подарунки вони з чоловіком дарували, аж до племінників. А коли залишились без зарплат, пішли на пенсію, половина рідні про них забули, раз перестали грошима виручати і подарунки дарувати. Як сказав мій батько, на ці гроші, роздаровані, можна було за 20 років новий будинок збудувати. А так і є.
У чому помилка тітоньки?
Всі свої гроші за довгі роки життя вони з чоловіком витрачали не на себе, не на свої потреби, а на рідню, друзів, гулянки, святкування днів народження, відпочинок. Не вкладались у своє здоров'я, в ремонт, в купівлю потрібних речей. Тепер, порівнюючи, як живуть інші, тітонька розуміє, що жила неправильно, але до старості вже не виправити такі серйозні помилки.
На собі економили, все шкодували грошей на благоустрій, доведення будинку до ладу, а гроші спливали крізь пальці. І діти звикли, вимагають у батьків допомоги досі, привчені до цього. Відмовиш — одразу поганою стаєш. Тому й гірко розуміти, що сама винна.
Не варто було накривати столи щотижня і збирати гостинці рідні й друзям, обділяючи себе. Тепер це ніхто не цінує.
А мені в розмові на цю тему згадалась одна дуже мудра італійська приказка. Я її і тітоньці озвучила, не для образи — для того, щоб про себе думати почала, хай і після 65 років. Ще не пізно, вважаю.
Італійська мудрість про бідність і достаток:
Італійці вважають, що одні люди до старості живуть непогано, в достатку, а інші бідно, лише з однієї причини — турботи про себе (або навпаки). Звучить приказка так:
"Prima i denti, poi i parenti" (спочатку — зуби, потім вже — родичі).
І ні, вона не саме про зуби. Сенс у тому, що спочатку треба думати і піклуватися про себе, а тільки потім вже — про рідню. А не як тітка — все віддавати дальнім родичам і дорослим дітям, економлячи на своїх бажаннях і потребах, в усьому себе обмежуючи. Не допомагала б вона нікому — і ремонт би зробила, і зуби вставила собі, і жила краще.
Багато людей і у нас так живуть, з оглядкою на інших, вважаючи, що останній шматок треба дітям віддати, безпритульних кішок треба годувати і собак, віддаючи їм останню сосиску і голодуючи самому. А я так вважаю — якщо самі погано живете, нічого ще й іншим старатися допомогти, до себе б.
Ні, ми і батькам, і дітям допомагаємо, живемо дружно, ну так ми й не останній хрін без солі доїдаємо. А рахували б копійки — невже повезли б кудись родичів або шукали їм грошей у борг? Що там люди скажуть, глибоко по барабану всім, повірте. І жити треба спочатку для себе. І відкладати для себе, і вкладати в себе в першу чергу.
Я вважаю, праві мудрі італійці, що придумали таку приказку. Для рідні треба жити, всім до сьомого коліна допомагаючи, щоб хорошою для всіх бути, чи все ж для себе, тільки для своєї сім'ї?
