«Зламані човни» — неймовірна притча про страх змін

На березі однієї великої річки жив рибалка зі своєю родиною. Колись його справи йшли добре, але ті часи залишились у минулому. Тепер річка приносила все менше риби, снасті старіли і, оскільки новий човен купити було ні за що, рибалці доводилося чи не щодня починати з його ремонту, інформує Ukr.Media.

Одного разу повз ті місця проходив старець і попросився до рибалки на нічліг. Прийняли його привітно, нагодували вечерею, хоч їжі ледве-ледве вистачило на всіх, і надали найзручніше місце в домі.

Вранці, збираючись іти, старець запитав, чим йому віддячити господарям за прихисток та їжу. Бачачи, що старець зовсім небагатий, рибалка лише усміхнувся і сказав:

- Бачу, людина ти мудра і багато побачила. Дай же мені в подяку пораду — як вибратися з бідності, і цього буде достатньо.

- Добре, — погодився старець. — Щоб вибратися з бідності, втопи свій човен!

Сказав і з тим пішов, тільки його й бачили.

Не зрозумів рибалка такої поради, тільки плечима знизав: «Може, старець з глузду з'їхав? Як же я втоплю човен — ми й зараз ледве добуваємо прожиток, а без нього і зовсім від голоду помремо...»

Не послухав рибалка поради, жив як раніше, бідував все більше — вже й без вечері нерідко лягала спати вся його родина.

А одного разу, в сильну бурю, його старенький човник розбився, сам рибалка ледве-ледве вцілів.

Посиділи, погорювали, але робити нічого — зібрали свої скромні пожитки і знялися з насидженого місця, пішли вниз по річці шукати долі.

І привела їх річка у велике рибальське селище.

Скільки ж там було човнів! І великих шхун, і зовсім маленьких човників.

Мимоволі раділо серце рибалки, коли він дивився на них! Але свого в нього не було і купити було ні за що.

Сидів рибалка на березі, дивився на чужі човни і журився.

Довго він так сидів і між своїми сумними думками став помічати: той човен потребує ремонту, і он той непогано б віддновити, а цей і зовсім ось-ось розвалиться, якщо терміново його не полагодити...

І став рибалка човни ремонтувати, вже це він умів чудово! Скільки йому довелося колись повозитися зі своїм, вивчити цю справу в усіх подробицях, що, сам того не помітивши, став він прекрасним майстром!

Роботу його швидко оцінили і скоро в селищі про нього слава пішла: творить, мовляв, людина дива, човни лагодить — кращими за нові стають!

Потягнулися до нього і здалеку люди.

Небагато часу минуло, зміг він і будинок новий купити, та не розвалюху, а добротний, з гарним садом. І грошенята стали водитися, а вже про голод у родині ніхто й не згадував.

Тоді тільки рибалка згадав того старця з його порадою втопити човен і зрозумів, якими мудрими були його слова!

Так часто буває, людина чіпляється за старе до останнього, боячись змін більше, ніж звичних тягот і горя.

А зміни, з чого б вони не починались, завжди приносять добро. Особливо, коли людина готова це побачити і прийняти!