У сімдесят років, одразу після свого ювілею, дідусь вирішив, що перестане спілкуватися з родичами та друзями. Ми думали, що це кінець для нього, але виявилося — початок, інформує Ukr.Media.
Зараз я розповім про три речі, які дозволили йому переосмислити своє життя і прожити його щасливо, аж до 102 років.
Початок власного життя без шуму родичів
У нас була велика родина: дядьки, тітки, племінники, двоюрідні брати, сестри і так далі — родичів завжди вистачало і всі знали буквально все один про одного, а якщо хтось не ділився своїм життям — ображалися і злилися.
З дитинства дідуся виховували не лише батьки, але й їхні родичі — від усіх потроху. На сімдесятиріччя дідуся було трохи більше тридцяти осіб — родичі і всього один друг дідуся. Вже тоді було зрозуміло, що весь цей галас з порадами і жартами дідусеві не до вподоби, але ніхто не міг припустити, що після його завершення він заявить, що більше не хоче ні з ким мати справ. Усі сприйняли його як втомленого старого, який відійде до наступного ранку.
Не відійшов. Це було рішення розумної людини.
Він сказав, що буде спілкуватися лише з онуком (мною) і дітьми: «Я нарешті хочу сам і тільки сам приймати рішення, як мені жити. Не важливо, правильно чи ні, добре чи погано — це моє рішення. Думка родичів і знайомих — цілого натовпу, все життя впливала на мої рішення, які зрештою і моїми то не були».
Незважаючи на свій юний вік, я зрозумів, про що говорив дідусь: кожен родич то вказував, як виховувати дітей, то як жити, що їсти і пити, кому потрібно допомогти, у що вірити, і дідусь, як добра людина, завжди намагався прислухатися — все це накопичувалося і нарешті вилилося: «Чим більше навколо тебе людей у старості, тим менше життя вони тобі залишають! Кожен думає за тебе потроху і вирішує потроху. Як тобі жити і коли померти! Досить! Тепер моє життя стосується лише мене» — ці слова я пам'ятаю досі.
Перше "дурне", але щасливе рішення
Улюблена повість дідуся "Троє в човні, не рахуючи собаки". Вона улюблена дідусем з дитинства і прищепила йому любов до головних друзів людини — собак.
Одного разу він зізнався, що все життя хотів завести чотирилапого: «Знаєш, мені завжди здавалося, що в мовчазних очах собаки набагато більше розуміння, ніж у головах цих шумних родичів» — сміючись сказав він.
Я запитав, чому він досі не завів собі пса: «Хотів, але то час не той був, то всі навколо говорили: Що з того собаки, краще щось цінне заведи, худобу якусь, а собака — тільки зайвий рот! Так життя і прийшло до нинішнього моменту: шум натовпу затоптав моє бажання, а прокинулося воно тільки тоді, коли від цього шуму я позбувся».
Через тиждень я приїхав на вихідні і почув, як з-за хвіртки хтось радісно гавкає — це було щеня! Дідусь нарешті вирішив здійснити свою мрію, незважаючи на вигуки родичів, які все ще доносилися до відома дідуся: "Куди тобі собаку в сімдесят років, хто буде з нею возитися, якщо тебе не стане!" та інше, але дідусь був твердий у своєму намірі.
«Це, напевно, перше, що я зробив у житті всупереч усім!» — сказав він.
У цей час я грався зі щеням і взяв його на руки, виявилося, дідусь боявся брати його без мене, тому що це був його перший пес. Я передав щеня йому в руки, у дідуся з'явилася посмішка і він вперше розплакався від радості: «Запам'ятай, ніхто в житті не знає, що тобі потрібно. Ніхто! Голоси людей навколо можуть сумніватися в тобі, можуть радити, як жити, але поки ти не перестанеш їх слухати, ти будеш жити їхнім життям, а не своїм і ніколи не будеш щасливим, поки не будеш відстоювати свою думку» — сказав дідусь.
Самотність — це свобода
Влітку я приїжджав до дідуся через вихідні, в інший час дідусь був разом з псом. Взимку виходило приїжджати і того рідше, раз на пару місяців. Одного разу я запитав у дідуся, чи не сумно йому, і він відповів: «Бояться самотності тільки ті, хто боїться залишитися з самим собою. Самотність — це свобода від чужих думок і міркувань, можливість займатися тим, що хочеться, і не залежати від чужого настрою» — говорив він.
«Коли ви приїжджаєте, я радий — мені цікаво дізнатися, як у вас справи, але коли я залишаюся один, я не сумую: у мене цілий вагон книг, поруч сопе собака, а я нарешті можу робити те, що захочу, і займатися улюбленою справою — чого не міг дозволити собі все життя. Я можу вийти на риболовлю, пробути там цілий день, перекинутися парою слів з рибалками і милуватися природою. Можу дістати свою стару сигару, взяти в руки книгу про піратів і зануритися в антураж прямо в кімнаті! У самотності прихована величезна сила життя, потрібно лише зрозуміти її».
«Життя йде хвилеподібно, зрозумій. Не можна чіплятися за минуле. Зараз ти ще малий, тобі треба жити з родиною — насолодися цим. Коли ти підростеш, станеш підлітком, тобі захочеться відокремитися від родини і жити так, як сам того хочеш. Твоїй родині буде незвично, але для них це теж важливий етап свободи. Потім ти станеш зрілим і знову захочеш родину — ти її створиш і будеш щасливий. Але й це не кінець. В один із днів ти зрозумієш, що твої діти виросли, справу зроблено і залишився лише ти сам. Тобі знову захочеться пожити для себе, в затишній, вільній самотності» — говорив він.
«Пам'ятай, що якщо поруч з тобою є люди — це ще не означає, що ти не самотній. Навіть якщо ти знаєш людей десятки років, вони можуть глушити твої бажання і не розуміти тебе — ти будеш почуватися самотньо серед людей».
