У мене є знайома перекладачка, яка давно працює з Японією і встигла завести там хороших друзів. Вона так зблизилася з однією японською родиною, що досі ділиться з ними новинами, історіями та культурними відкриттями. Подруга часто згадує, як японські друзі допомагали їй звикнути до місцевих звичаїв, а самі дивувалися її звичкам, інформує Ukr.Media.
Японці не тільки допомагали їй адаптуватися у своїй країні, але й розповідали, які речі в іноземцях вони просто не розуміють. Скажімо так, японцям на нас цікаво подивитися, але багато наших звичок їх ставлять у глухий кут. Ось кілька з них.
Емоційність і прямота
У японців, якщо ви не знали, показувати емоції не прийнято. Там кожного разу проявити себе на публіці — це прямо сміливий крок. На вулицях Японії навряд чи побачиш парочку, що цілується або навіть тих закоханих які просто взялися за руки. А вже якщо хтось гучно сперечається або сміється — це точно іноземці. Вони червоніють і бліднуть, коли ми робимо так. А для нас, така стриманість дивнувата, якщо чесно.
Бачите, для японців важливіше говорити те, що людина хоче почути, вони ввічливо обмінюються "правильними" фразами, але на думці може бути зовсім інше. А тут подруга чесно ділилася своїми думками і не боялася бути прямолінійною. Її японські друзі навіть запитували: як це так, говорити, що думаєш? Вони щиро не розуміють, навіщо взагалі озвучувати свої думки.
Ставлення до роботи
Нам теж є чим здивуватися! Якщо у нас після робочого дня поспішають додому, у японців йти вчасно — це щось на кшталт ганебного вчинку. Працювати цілодобово там — норма, і від цього напряму залежить їхній статус.
Моя подруга якось розповіла своїм друзям, що у нас вісім годин роботи, і ще вихідні є — це їх вразило до глибини душі. Вони чесно не розуміють, як ми взагалі встигаємо на роботі щось робити. Для них праця на роботі має великий сенс, і вони готові працювати понаднормово без скарг.
Щедрі порції на столі
У нас стіл — це майже священне місце: якщо вже зібралися гості, значить, їжі має бути з надлишком. Бабусі, мами, та й усі ми вважаємо своїм обов'язком нагодувати так, щоб гість не пішов голодним. А от японці звикли до порцій, як кажуть, "на разок спробувати". Для них наші застілля — це щось на кшталт бенкету, де за вечір можна з'їсти тижневий запас їжі.
Дача — місце відпочинку чи трудовий табір?
А, ось зовсім інша ситуація: японці вважають, що дача — це місце для медитацій, відпочинку і усамітнення. Уявіть їхні обличчя, коли вони почули, що у нас люди їдуть на дачу орати, полоти, копати і будувати. Їх настільки вразив наш "заміський відпочинок", що моя подруга довго пояснювала, що без роботи в городі багато наших людей просто не можуть уявити собі вихідні.
З посмішкою по життю
Ще одна цікава різниця: японці посміхаються, коли хочуть уникнути спілкування. Для них це свого роду знак: «Все добре, але можеш не наближатися». А ми, навпаки, бачимо в посмішці "зелене світло".
Подруга згадує, як японці ображалися, коли туристи, бачачи їхні посмішки, намагалися зав'язати розмову. Японці посміхаються з ввічливості, а іноземці приймають це за симпатію і починають з ними балакати про життя, дітей, погоду.
Звертання на "ти" і "ви"
У нас перехід з "ви" на "ти" — це майже як ритуал, знак довіри. Спочатку спілкуємося офіційно, а потім, якщо зійдемося характерами, переходимо на "ти". В Японії система ввічливості (кейго) значно складніша, ніж просто "ти" і "ви". Однак навіть з близькими друзями або колегами японці зберігають шанобливу дистанцію. Для них це знак вихованості, і переходити на більш особисте спілкування тут не прийнято — кожен залишається в рамках формального спілкування.
Фрукти поштучно
А ось це мене самого здивувало: в Японії все, що не купиш, продається поштучно. І коли моя подруга розповіла, що ми беремо картоплю або яблука кілограмами, вони просто не повірили!
Привезла фотографії цінників, щоб переконати їх. Я б, напевно, посміявся, якби не знав, що такі дрібниці й створюють культурні бар'єри.
