Коли ми чуємо слово «гарем», зазвичай уявляємо собі жіночу частину палацу, де жили наложниці могутнього правителя. Ця тема добре відома завдяки численним художнім фільмам і романам. Втім, у світовій історії існували й інші, менш популяризовані, але не менш важливі явища — зокрема, поліандрія, інформує Ukr.Media.
Поліандрія — це форма шлюбу, за якої жінка мала двох або більше чоловіків одночасно. На відміну від жіночих гаремів, де відносини часто будувалися навколо статусу правителя й продовження роду, поліандрія здебільшого мала практичні, соціально-економічні корені.
Чому це взагалі виникало?
Багаточоловіччя — не екзотична примха, а відповідь суспільства на складні обставини. Антропологи, серед яких можна згадати Мелвіна Голдштейна та Ненсі Левін, протягом десятиліть досліджували поліандрію в різних регіонах, особливо в Гімалаях, де це явище найкраще задокументоване. Виявилося, що головні причини виникнення таких шлюбів — не стільки біологічні, скільки соціальні:
-
Збереження сімейного майна. У гірських районах Тибету, Непалу чи Індії земля й ресурси були обмеженими. Якщо кожен син створював окрему сім'ю, господарство швидко дробилося, що загрожувало виживанню. Шлюб кількох братів із однією жінкою дозволяв зберегти землю, худобу та інші ресурси цілими.
-
Спільне ведення господарства. Кілька дорослих чоловіків у родині забезпечували більше робочих рук для тяжкої праці.
-
Демографічні та культурні чинники. В окремих громадах був дисбаланс між кількістю чоловіків і жінок або суворі умови, що вимагали контролю за народжуваністю.
Такі форми поліандрії називали родинними — коли чоловіки були між собою братами.
Неродинна поліандрія зустрічалася рідше, але також мала місце. У таких шлюбах чоловіки не були родичами, проте жінка могла самостійно обирати їх кількість і склад. Часто це стосувалося жінок із високим соціальним статусом, лідерок чи представниць впливових родів.
Відомі приклади з історії
Одним із найдавніших письмових згадувань поліандрії є легенда про Драупаді з індійського епосу «Махабхарата». За сюжетом, вона стала дружиною п'ятьох братів Пандавів. Хоча це літературний твір, він відображає існування подібних соціальних моделей у давніх культурах.
Більш документованими є приклади з історії:
-
Гімалаї. У віддалених регіонах Тибету, Непалу, північної Індії братська поліандрія зберігалася століттями й залишалася поширеною навіть у XX столітті. Тут дружина вважалася спільною для всіх братів. Соціальне батьківство (визначення батька дитини не за біологічним, а за соціальним принципом) допомагало уникати конфліктів. Зазвичай, старший брат мав формальний статус глави родини, але всі чоловіки брали участь у вихованні дітей.
-
Стародавня Мідія (територія сучасного Ірану, VII-VI ст. до н.е.). За деякими свідченнями, жінки мали право мати до чотирьох чоловіків.
-
Ефталіти (V-VII ст., Середня Азія, Північна Індія, Афганістан). Тут багаточоловіччя мало й символічне відображення: жінки, які мали кількох законних чоловіків, носили спеціальні головні убори з рогами, кількість яких вказувала на кількість їхніх шлюбних партнерів.
-
Плем'я Іригве (Нігерія). Жінки цієї спільноти традиційно могли мати кількох чоловіків, яких у побуті називали спільними чоловіками або співчоловіками. Така система допомагала адаптуватися до особливостей життя племені, де трудові й соціальні ресурси розподілялися всередині сім'ї.
Ці приклади свідчать, що поліандрія була не забаганкою, а продуманою соціальною системою, яка мала адаптивне значення.
А що з так званими «чоловічими гаремами»?
У кількох випадках історія знала ситуації, коли жінки правлячої еліти мали навколо себе групу чоловіків, роль яких виходила за межі класичної форми шлюбу. Серед таких — правительки з регіону Тумбес (Південна Америка), де капульяни могли обирати собі чоловіків і мати при дворі оточення з декількох партнерів.
Слід розуміти, що так званий «чоловічий гарем» — явище виняткове, властиве, передусім, жінкам-лідерам, а не звичайним членкиням громади. Воно більше стосувалося символу влади та статусу, ніж буденних шлюбних практик. У масовій культурі поняття «чоловічий гарем» нерідко змішується з поліандричними шлюбами, хоча за суттю це різні соціальні структури.
Батьківство і діти в поліандричних родинах
У поліандричних сім'ях питання батьківства мало переважно соціальне, а не біологічне значення. Дитину визнавали спільною для всієї родини, і відповідальність за її виховання розподілялася між усіма чоловіками. Такі механізми знижували ризик конфліктів і зміцнювали родинні зв'язки.
Також варто враховувати, що поліандрія не завжди призводила до високої народжуваності, як іноді помилково припускають. Навпаки, в багатьох громадах вона слугувала способом стримування росту населення в умовах обмежених ресурсів.
Чому це важливо згадувати сьогодні?
Попри те, що поліандрія залишалася відносно рідкісною на фоні інших шлюбних моделей, вона є частиною людської історії, яка ілюструє різноманіття шляхів адаптації суспільств до складних економічних, географічних і демографічних умов. Розуміння цих практик допомагає по-новому поглянути на стосунки, сімейні моделі та соціальні ролі.
Звісно, сьогодні поліандрія — явище майже зникле або заборонене в більшості країн, але це не означає, що воно завжди було маргінальним чи девіантним. В окремих культурах вона мала раціональне підґрунтя й сприяла стабільності громади.
Підсумок
Поліандрія — складне соціальне явище, яке не варто зводити лише до стереотипів чи спрощених уявлень про жіночі або чоловічі «гареми». Вона демонструє, наскільки людські стосунки й моделі сім'ї можуть бути різноманітними та гнучкими у відповідь на виклики середовища.
Історія пам'ятає не лише султанів із гаремами, а й жінок, які вибудовували власні, часом складні, часом прагматичні соціальні союзи. Знання про це дає нам ширший погляд на культуру й на самих себе — з розумінням, без упереджень і з повагою до різноманіття людських шляхів.
