Вогонь є однією з основ цивілізації, але шлях до його опанування був довгим і непростим. Серед безлічі питань, які ставлять собі археологи, одне з найцікавіших — чи могли неандертальці самостійно розпалювати вогонь, чи лише використовували уже готові вогнища, наприклад, після блискавки. Нове дослідження вчених з Лейденського університету пропонує цікаву відповідь на це питання, інформує Ukr.Media.
Чому питання розведення вогню неандертальцями таке важливе?
Упродовж багатьох років науковці сперечаються про те, наскільки складними були технології неандертальців. Відомо, що вони активно використовували вогонь: археологи знаходили сліди вогнищ у їхніх стоянках, обвуглені кістки тварин, навіть відкладення сажі у печерах. Водночас залишається не до кінця зрозумілим, чи вміли вони самостійно видобувати полум'я, чи підтримували його, коли знаходили джерело, скажімо, під час грози. Особливу увагу привертають західноєвропейські неандертальці, для яких є найменше непрямих доказів активного видобування вогню.
Дотепер основними гіпотезами бувало припущення про використання кременю і піриту для отримання іскри, або ж просте підтримання вже наявного полум'я. Саме тому будь-який експеримент, що намагається відтворити давню технологію розведення вогню, є надзвичайно цінним.
Експеримент з піролюзитом: що змогли перевірити вчені?
Останнє дослідження команди з Нідерландів базується на знахідках чорного мінералу — піролюзиту (основна складова — діоксид марганцю). Його крихти неодноразово знаходили у місцях неандертальських стоянок, зокрема у Франції. Раніше припускали, що цей мінерал використовувався неандертальцями для декоративних цілей — у ролі пігменту для розмальовування тіла чи предметів. Проте одна з нових гіпотез полягала в імовірності використання піролюзиту для полегшення займання труту.
Для перевірки цього дослідники провели серію експериментів із використанням різних трутів — це матеріали, які спалахують при зіткненні з іскрою. Серед них були шматки кори, деревна тирса, висушені рослини. Мінерал додавали до труту у вигляді дрібного порошку.
Результати виявилися показовими: піролюзит значно знижував температуру, необхідну для запалення матеріалів. Деякі види труту починали тліти за температури майже вдвічі нижчої, ніж без мінералу. Крім того, для появи вогню потрібно було менше іскр, а час від першої іскри до займання скорочувався в середньому у два рази. Втім, для частини матеріалів була важливою їхня вологість, тому для оптимального результату їх підсушували при кімнатній температурі.
Чому саме піролюзит допомагає розпалювати вогонь?
Природні властивості діоксиду марганцю роблять його унікальним для подібних експериментів. При нагріванні цей мінерал сприяє виділенню кисню, який у свою чергу полегшує горіння. Фактично, він діє як каталізатор — речовина, що прискорює хімічну реакцію, не витрачаючись в ній. Наявність додаткового кисню дозволяє труту займатися швидше, навіть коли температура і кількість іскр обмежені.
Чи є докази, що неандертальці насправді застосовували цю технологію?
Тут і починається найцікавіше. У декількох місцях розкопок знайдено сліди подрібненого піролюзиту поряд із вогнищами та шару обгорілого труту. Однак жодних явних інструментів для спеціального подрібнення або наборів труту з цим мінералом археологи поки що не виявили. Це означає, що експеримент доводить тільки реалістичність і можливість такої технології, але не є прямим свідченням її широкого застосування.
Дослідники підкреслюють, що навіть якщо неандертальці відкрили для себе корисні властивості піролюзиту випадково — це свідчить про їхню спостережливість і здатність робити висновки на основі досвіду. Якщо ж знання про мінерал передавалося у спільноті, це говорить про ще більш складний рівень соціальних і технологічних здібностей.
Що міняє це відкриття у нашому розумінні неандертальців?
Вміння цілеспрямовано підбирати матеріали і поєднувати їх для полегшення побутових задач — ознака мислення вищого порядку, планування і творчості. Якщо неандертальці справді користувалися піролюзитом для полегшення здобуття вогню, це робить їх набагато ближчими до сучасної людини, ніж вважали раніше. Їхні технології, знання і навички виглядають складнішими та багатограннішими.
При цьому варто зазначити: наука поки що не має повного набору доказів такого використання мінералу у давні часи, але завдяки експериментальній археології ми можемо краще уявити, на що були здатні наші предки. Кожне таке дослідження — крок до глибшого і людянішого погляду на еволюцію та історію людства.
За матеріалами дослідження Лейденського університету, Archaeological and Anthropological Sciences.