Кожен батько стикається з цим рано чи пізно. Інтерес до навчання у дитини згасає. Оцінки стають єдиним стимулом. Але хіба оцінка — це хороший мотиватор? Я вважаю, що є сенс стимулювати усвідомленість у свого чада, періодично нагадуючи йому про справжнє значення навчального процесу. Щоб він вчився вчитися заради себе і свого майбутнього, а не заради хороших оцінок.
Діалог батька з сином:
— Нудно. Жахливо нудно.
— Що нудно, синку?
— Ходити до школи. Робити уроки.
— Це тому, що ти поки не розумієш, навіщо тобі потрібне навчання. Не бачиш його цінності.
— Розумію. Потрібно добре вчитися, щоб потім заробляти гроші. Все одно нудно.
— Так... Ти загалом правий. Але дещо упускаєш з уваги.
— Що?
— Зараз спробую пояснити. Уяви, що ти живеш у лісі в первісному племені, основна турбота якого — ловля щурів. Все, чому ти маєш навчитися — це ловити щурів. Тобі пояснюють: це необхідно, щоб ти не помер з голоду. Ви ловите щурів, варите з них смердючу юшку, і так день у день. Полювання на щурів забирає весь твій час, тому з ранку до вечора ти пропадаєш у лісі. У племені ніхто не відпочиває, адже в щурі так мало м'яса — скільки їх потрібно наловити, щоб прогодувати сім'ю!
Але одного разу ти натрапляєш на оленя, який випадково опинився поблизу твого села. Тобі в голову приходить шалена думка: навіщо витрачати весь свій час на щурів, коли можна один раз здобути оленя, а потім запасти м'яса про запас? Однак у селі ти піддаєшся жорсткій критиці: ніхто не вміє ловити оленів, всі ловлять щурів. Щури — це стабільне і надійне джерело їжі. А олені — це гола фантазія, марення, мрії. Коротше, дурниці.
І все ж таки, ти наважуєшся спробувати полювати на оленів. Ти йдеш далеко від села в пошуках їхніх слідів, починаєш вистежувати стадо, спостерігати за ним, досліджувати їхні звички. Тобі доводиться голодувати, адже тепер ти вже не можеш дозволити собі полювати на щурів. Повертаючись пізно ввечері зі своїх вилазок, ти чуєш насмішки і відверті докори одноплемінників: ти для них — дурень, тому що розриваєш загальноприйняті шаблони і бажаєш змінити давно сформований уклад.
Але ти не здаєшся. Ти вчишся. Думаєш, робиш висновки, виправляєш помилки. І одного разу, ти приходиш у село зі шкурою свого першого оленя.
Ти радий, ти окрилений успіхом, ти уявляєш, як зараз всі кинуться розпитувати тебе про те, як ти це зробив. Але замість цього ти наражаєшся на чорну заздрість і осуд: ти довів усім, що ти розумніший за них, а розумників не люблять більше за дурнів.
Що тобі залишається? Ти розумієш, що мисливцю на оленів не місце серед ловців щурів, і йдеш, щоб десь заснувати своє власне село.
Втім тебе це не особливо лякає, адже тепер у тебе є навичка — ти навчився полювати на оленів, створювати запаси м'яса, а отже, ти абсолютно ні від кого не залежиш.
Скоро полювання на оленів стає для тебе цілком звичним заняттям. Ти створюєш своє село, до тебе підселяються ті, хто не готовий миритися з жалюгідною участю пожирача щурів, і ти розумієш, що рутина знову починає обплутувати твоє життя своїм липким павутинням. Те, що було пригодою вчора, стає звичкою сьогодні.
Але одного разу ти вибираєшся на узлісся і вдалині на горизонті дикого поля бачиш стадо бізонів. Бізон — це тобі не олень. А стадо бізонів для жителів твого села — це практично невичерпне джерело ресурсів. Ти думаєш про те, що якщо ви навчитеся полювати на бізонів, то тоді у вас буде стільки вільного часу, що ви зможете багато подорожувати, досліджувати навколишні землі, торгувати з сусідніми племенами, розвивати ремесла...
А знаєш, що буде потім?
— Мамонти?
— Правильно. Потім будуть мамонти, а потім кити, а потім ще хтось. Це і є шлях Мисливця — дорога, що веде в Нове, дорога, на якій немає місця нудьзі, тому що вона — суцільна пригода. Але знаєш що на ній є найважливішим?
— Що?
— Щури. Треба з чогось починати. Якби ти не навчився ловити щурів, ти ніколи б не спіймав свого першого оленя.
