Як прожити решту життя так, щоб стати щасливим і ні про що не шкодувати

Нове життя я почав аж у шістдесят вісім, після смерті дружини. Зараз мені вісімдесят дев'ять, і я можу сказати, що почати жити заново ніколи не пізно, потрібно лише спиратися на певні життєві засади, які, щоправда, не всі розуміють вчасно.

«Потрібно вчитися правильно використовувати час, а не шкодувати, що життя минуло»

Часто чую від людей старшого віку: «Та часу ж мало! Наше вже минуло...», «Скільки мені там того життя залишилося?» — і з гіркотою розумію, що більшість людей так і мислять. З віком люди повинні вчитися краще розпоряджатися своїм часом, а не думати про те, що життя минуло.

Коли в юні роки створюється враження, що часу безмежно, ми багато його витрачаємо на те, що нам насправді не близьке. Тримаємо біля себе тих, хто робить наше життя гіршим, не робимо рішучого кроку до життя, якого прагнули, а потім — бац! — старість. Куди ж подівся час? І в цей момент люди, як правило, обирають один із двох шляхів.

Перші починають хандрити, шкодувати себе, згадувати минуле і заступати собі шлях до світлого майбутнього.

Другі ж, попри всі життєві труднощі, розуміють, що час обмежений, і починають активно жити: розривають стосунки з оточенням, яке лише дошкуляло, змінюють спосіб життя або місце проживання (наприклад, з міста в село — дуже поширений приклад), або просто беруть до рук гітару, на якій хотіли навчитися бринькати все життя, але боялися. Тобто починають використовувати час більш активно й раціонально — життя починає вирувати. Вони не бояться помилитися і пробують: нехай у них у запасі немає тих років, які були в молодості, але саме це і підштовхує їх жити так, як хочеться.

Не зациклюйтесь на часі — живіть.

«Найважливіше завдання другої половини життя — вміти розлучатися (із будь-чим), інакше нове не прийде»

За свою молодість і зрілість ми переважно накопичуємо: друзів, професійні вміння, переконання, людей навколо, прив'язаності до місць, спогади про минулі невдачі — усе це впливає на нас.

Якщо мені розкажуть, що людина живе в певному місці, дружить з певними людьми й займається певною професією, я зможу зробити висновок про неї. Такий же висновок можна зробити і про мене, звісно. Але річ не в тому, що я такий собі старий-аналітик, який побачив людей і світ, а в тому, що речі довкола надзвичайно сильно впливають на нас, і з того, що оточує людину, можна зробити припущення, що це за людина і яке в неї життя.

На схилі літ найкращий спосіб змінити своє життя — розлучитися з тим, що тягне вниз: від переконань до людей.

Одного разу я просто сів, узяв до рук аркуш паперу і зробив для себе перший, але найцінніший крок: поставився до себе як до друга. І, як для найкращого друга, на аркуші я виписав те, що мене обтяжувало, що негативно впливало на моє життя: речі, звички, людей — усе-усе.

Звичайно, це був лише початок, і не все вдалося одразу, але це стало справжнім ковтком свіжого повітря і поклало початок скиданню тягаря, що гнітив десятки років.

Часто люди зволікають, хоча й знають, чого їм варто позбутися, але так і продовжують десятиліттями жити не з тими людьми, не в тих місцях і картати себе за минуле — за те, що давно час відпустити й пробачити. На схилі віку важливіше позбуватися непотрібного, аніж набувати нового — це усвідомлення багато чого змінило в моєму житті.

«Життя не можна прожити ідеально або "правильно" — краса життя не в ідеальності»

Замолоду я мав мрії, такий собі стандартний набір: хороша сім'я, діти, вірні друзі, улюблена робота, подорожі. Але чим старшим я ставав, тим більше бачив вад у своєму житті й розбіжностей з ідеальним уявленням про нього.

З часом мені почало здаватися, що я чогось не розумію: усім вдається, а в мене що не сфера життя, то якісь труднощі. «Як же так?» — з докором питав я себе. З часом накопичувалися життєві помилки, що й зовсім вибивало з колії, хотілося якомога швидше збагнути якийсь простий життєвий закон, якийсь секрет, як усе налагодити. І цей секрет знайшов мене.

Познайомившись із працями Камю та Ніцше, а також деяких філософів-стоїків, я зрозумів, що істинна сила не в тому, щоб намагатися керувати всім у своєму житті й прожити його "правильно". Секрет у тому, що життя не можна прожити "правильно", а справжня насолода життям починається тоді, коли ми приймаємо його таким, яким воно є, без претензій.

Звісно, мені довелося багато чого змінити з того, що в моїх силах — без цього ніяк, але відчуття, що з життям щось не так, що я роблю щось неправильно, зникло, а на зміну йому прийшло розуміння: прожити життя "правильно", мов з картинки, просто неможливо, і думати треба в іншому напрямі — впливати на те, що під силу, і приймати те, що від мене не залежить.

Я не можу вплинути на те, чи трапляться в мене неприємності, але тільки мені вирішувати, зустріну я їх, здавшись без бою, чи з бойовим настроєм. На тому й стою.