У багатьох таке траплялося: свято на носі, а все складається гірше нікуди. Але лише одна деталь — вчинок, зустріч, знахідка, подія — може все змінити й змусити повірити, що Новий рік — це справді незвичайний час.
Читачки розповіли нам про маленькі, яскраві й навіть трохи абсурдні дива, які траплялися з ними напередодні бою курантів. І нехай у цих справжніх історіях немає голлівудської помпи, зате є чарівність реального життя.
Марія, 32 роки
Розійшлася з нареченим за два тижні до Нового року, здавалося, що життя закінчилося. Збиралися святкувати разом у мене вдома, усе нагадувало про нього — я підготувала йому подарунки, купила делікатеси для столу. Відлічувала години до Нового року, сподівалася, що він усе ж з'явиться, малювала собі такі душероздираючі романтичні картини. Приймала одне похмуріше рішення за іншим про те, що зроблю, якщо він усе ж не прийде.
І раптом — якийсь галас у під'їзді, п'яні крики. У мене серце в горлі забилося, подумала, що це він, кинулася бігти. А виявилося, що якісь лоботряси кинули мені під двері крихітного кошеняти з поламаною лапкою. Так у мене з'явився кіт. Про колишнього я забула в ту саму мить, і, власне, більше й не згадувала.
Світлана, 46 років
Мені було 12, і я сиділа на дивані ввечері 31 грудня, сумуючи про те, що в житті взагалі немає нічого хорошого. Півріччя закінчила дуже погано, передчувала, як мені влетить, і взагалі — у всіх дітей буває Дід Мороз, а до мене не приходив ані разу… І раптом дзвінок у двері. Серце впало в п'яти: була впевнена, що це наша класна, яка жила по сусідству, дружила з моєю мамою й обожнювала скаржитися.
Але на порозі стояв найсправжнісінький Дід Мороз із червоним носом і величезною бородою. Моєму здивуванню не було меж, і батьки теж якось здивувалися. Дід уже порядком набрався, подарував мені радіокеровану машинку, купу цукерок, жувальних цукерок і бінокль. З того дня я повірила, що в найбільш відчайдушний момент мене обов'язково чекає диво.
І ось на випускному, сидячи в компанії й обговорюючи майбутнє вступлення, я розповіла цю передноворічну історію, додавши коментар, що в мене все вийде, адже я вродлива. У цей момент у хлопця, який сидів навпроти, витягнулося обличчя. Виявилося, що той Мороз ішов і не дійшов до нього, і він провів новорічну ніч у слизах, поки я співала й танцювала. Ми дуже довго сміялися, зателефонували батькам і розповіли. А через рік одружилися. До речі, ту машинку ми зберігаємо досі, вона навіть іноді їздить.
Лариса, 58 років
У нас із чоловіком був дуже складний період у житті, важко перехворіли ковідом, він втратив роботу. І ось Новий рік на носі, а настрій просто цвинтарний. Чоловікові дзвонить мобільний, я сиджу поруч, напіввухом слухаю й розумію, що розмова якась дивна. І раптом він починає плакати…
Його знайшла доросла донька, про існування якої він навіть не здогадувався. Вона приїхала на свята до нашого міста, як отримала номер його телефону — окрема історія. Вже доросла жінка, у неї чоловік, син. Я в житті не відчувала таких складних емоцій, якщо чесно.
Власних дітей у нас немає й ніколи не було, ми одружилися вже зрілими людьми. І раптом таке! Коротше, родина розширилася, на Новий рік ми отримали не лише доньку, але й зятя з онуком.
Ольга, 42 роки
Перебудова, період якогось жахливого безнадійного безгрошів'я. Маму скоротили на роботі, татові затримували зарплату, подарунків взагалі не було, і навіть святкового столу не було — нічого не дістали. І ось тато за годину до Нового року йшов додому крізь заметіль із чергування, тоді він працював у пожежній частині. І буквально врізався в нову валізу, що лежала посеред безлюдної засніженої вулиці, набиту мандаринами. Мандарини були неймовірним дефіцитом, про імпортну валізу й говорити не треба.
Через пару місяців ми переїхали в нову квартиру саме з цією валізою — мандарини, звісно, з'їли, побажавши всього найкращого тому, хто так нам їх подарував. Хай йому Бог здоров'я дає й сьогодні.
Марина, 38 років
Наприкінці листопада померла моя мама, і саме перед Новим роком довелося приїхати до неї в квартиру розбирати речі. Настрій був зовсім не святковий. У нас були, можна сказати, погані стосунки, маму всі вважали важкою людиною. Ми дуже багато років зовсім не спілкувалися, потім довелося поновити контакт, коли вона захворіла — у неї нікого немає, крім мене. І ці два роки її хвороби виявилися кошмаром, ми ніяк не могли знайти спільної мови, вона мучила мене дрібницями, я сердилася на неї, потім сердилася на себе.
Приїхала розбирати її квартиру й думала — ну ось, ще один самотній порожній Новий рік, навіщо взагалі все це. І знайшла її архів, про який взагалі нічого не знала. Виявилося, що всі мої дитячі роки вона вела зошити, куди наклеювала фото, писала про те, що в мене виходить, фіксувала якісь думки про своє материнство, про мій характер, мої міркування, смішні фрази. Це було наче удар струмом. Я перебирала ці папери й думала — скільки любові втрачено, але як багато її, виявляється, було в житті. Це був такий подарунок, те саме справжнє диво.
Олеся, 30 років
У мене була просто катастрофа минулого Нового року — прямо перед святами я в'їхала в нову квартиру, а там просто не можна жити, проблема на проблемі, і забудовник не поспішав усувати. Гірше я себе в житті не відчувала: усі гроші пішли на іпотеку й ремонт. Я так довго мріяла, як під бій курантів піднімаю бокал шампанського у власному житлі, а насправді отримала криві стіни, випнуту підлогу, непрацюючий ліфт, і навіть воду відключили 31 грудня, а о 10 вечора ще й електрику.
До мене приїхала подруга, ми сидимо з нею в темряві, зовсім не розуміємо, що робити, і раптом страшний тріск: лопається й вилітає склопакет, просто цілком, замість вікна — діра! І починає йти сніг, повільно-повільно. Це була така дивна, така дика й прекрасна картина, що ми з подругою загорнулися в ковдри й сіли з шампанським навпроти вікна — бовтали й дивилися, як на підвіконня і підлогу намітає замет.
У житті не відчувала себе такою спокійною й щасливою. Усе добре закінчилося — вікно полагодили, а потім і все інше.
