Можливо, трохи банальна, зате правдива історія про те, як дружина зрадила чоловіка, поки той був на роботі.
Коли у нас зав'язалися стосунки, мені було 25, а моєму майбутньому чоловікові — 28. Він першим почав виявляти увагу. Багато й часто писав мені, запрошував на прогулянки, дарував квіти. Я не була проти, адже вже два роки не мала серйозних стосунків. У 23 я розійшлася з хлопцем, з яким зустрічалася в університеті. Я важко перенесла розрив цих стосунків. Адже ми були разом три роки.
Мій майбутній чоловік до того часу вже мав пристойну роботу, недорогу машину та орендовану квартиру. Він казав, що теж зустрічався з кимось до мене й також дуже важко пережив розрив, однак тепер, коли зустрів мене, він був неймовірно щасливий.
Поступово ми ставали дедалі ближчими. Скажу чесно: спочатку я була до нього майже байдужа. Але потім, пізнавши його краще, зрозуміла, що саме він мені зараз потрібен і саме з ним хочу будувати нові стосунки. Ми зустрічалися рік, після чого вирішили одружитися. Він шаленів від мене — я не перебільшую. Мені це страшенно подобалося, і я не збрешу, якщо скажу, що тоді кохала його. Навіть точніше буде сказати: йому вдалося закохати мене в себе своїми вчинками, ставленням до мене, увагою й турботою.
Життя після весілля
Після весілля все складалося якнайкраще. Ми були дуже щасливі. Чоловік отримав підвищення на роботі. Я ж змінила роботу на простішу, щоб мати більше вільного часу. Ми стали проводити ще більше часу разом. Нам подобалося ходити на концерти й до театрів. Загалом — справжнє щасливе сімейне життя, яке буває після весілля.
Так минув рік, ми відзначили річницю — усе було добре. Але потім, з'явилася іпотека і чоловік почав часто їздити у відрядження. Він дуже боявся втратити роботу. Тому хапався буквально за все, аби заробити. Через це наші вечірні прогулянки змінилися лежанням у ліжку та перегляданням фільмів, а походи на концерти й до театру стали рідкістю. У цей період я почала відчувати всі "принади" сімейного життя. Майже через чотири місяці після річниці я зовсім не розуміла, як витягти чоловіка з його "робочої" пастки. Він казав, що треба трохи потерпіти й у нас усе буде, але я не могла терпіти двадцять років. На той момент мені було 27. Я звільнилася з роботи, бо не хотіла сидіти в офісі. Я розуміла, що життя ніби проходить повз мене. Я хотіла отримувати задоволення від життя, а не стояти ввечері біля плити, щоб підігріти чоловікові вечерю, та готувати йому обід вранці.
Через півтора року сімейного життя я вперше зрадила чоловіка...
До того часу я знайшла невимогливу роботу в одному з кафе. Мене взяли на посаду адміністратора. Іноді я підмінювала офіціантів.
І ось одного дня до нас на роботу офіціантом прийшов влаштовуватися молодий хлопець, йому було 24 роки. Спортивне тіло, модна зачіска, приємний голос. Так склалося, що співбесіду з ним проводила саме я. Ми з ним сіли за один із столиків, і почалася суто робоча, ділова розмова: досвід, місце, зарплата, графік тощо. Але поки ми говорили, я помітила, яким поглядом він на мене дивиться. У той момент його явно не цікавило, скільки годин він має працювати чи як правильно подавати в нас страви. Він просто дивився на мене, можна сказати — розглядав. Він і мені здався симпатичним...
Я завершила співбесіду й прийняла його на роботу. Наступного дня він прийшов і вже працював, носячи тарілки. Ми часто зустрічалися поглядами, у перервах він підходив до мене й питав про моє життя, розповідав про своє.
Одного вечора, коли кафе вже зачинилося, він підійшов до мене й, навіть нічого не запитуючи, поцілував! Це було біля кухні, поруч із коморою, де лежали продукти. Не знаю, що на мене тоді найшло — це було дуже спонтанно, але мені просто захотілося, щоб ми з ним... Усе мені сподобалося, йому теж. Ми вийшли з кафе, я замкнула двері, і ми пішли до зупинки, просто гуляючи й розмовляючи. Але вже наступного дня я чітко дала йому зрозуміти, що між нами нічого не може бути! А те що було, було випадково. На це він нічого не відповів, просто усміхнувся й пішов працювати. Через тиждень усе повторилося. Знову на роботі.
Я не могла відмовити йому, бо всередині мене бажання бути комусь потрібною було нестерпним. Мій чоловік зовсім не приділяв мені уваги вночі. Він сильно втомлювався, і, мабуть, іноді "не просто так" затримувався на роботі. Я так думала...
Мій чоловік дізнався про зраду випадково. Він приїхав до кафе, де я працювала, сподіваючись застати мене там, але в мене був вихідний. Того дня, я йому про це не сказала. Ми з моїм залицяльником планували провести час разом, і замість роботи я вирушила до нього. У нього теж був вихідний, який я сама йому виділила...
Як сказав мені потім чоловік, він випадково почув, як офіціанти говорили про мене й "мого улюбленого офіціанта". Він дав одному з них трохи грошей, і той розповів йому все.
Ввечері, коли я повернулася, мене чекав скандал. Чоловік був сам не свій, говорив про високі почуття й нашу любов, про те, що я зрадила його у ці важкі роки життя. Я говорила, що між нами було лише один раз, до того ж абсолютно випадково. Намагалася виправдатися... Наступного дня я поїхала з квартири до подруги. Про розлучення він нічого не говорив.
Після цього минув місяць, і я почала відчувати, що мені не вистачає чоловіка. Не вистачає тих моментів, коли я готувала йому обід. Коли я обіймала його втомленого після роботи й слухала його історії... Мені стало не вистачати того життя, не вистачати його... Я намагалася налагодити з ним стосунки, але він був категоричний. Він відповідав мені, що більше не вірить мені. Його слова були щирими, правдивими і дуже болючими для мене. Я все ще сподівалася помириться. Через півтора місяця йому це все набридло, і він вирішив розлучитися. Він сказав, що не зміг знайти в собі сил, щоб пробачити мені.
Я не розуміла його. Я майже на колінах просила пробачення. Я визнавала, що згрішила, але хотіла зберегти шлюб! Іноді в мене проскакували думки: Може, він мене й не кохав, якщо не хоче пробачати? Але він був непохитний.
Ми розлучилися, і тепер кожен із нас живе своїм життям. Я досі не можу прийняти його рішення й назвати його правильним, хоча, можливо, у нього щодо цього інша думка...
