У 58-річної Ольги є 34-річна донька Маша. Розумниця, красуня, схожа на голлівудську зірку. Дві іноземні мови, чудова посада (бо мама ж наполягла: спочатку навчання, а потім усе інше). Однокласниці й близько не стояли поруч із такими кар'єрними висотами. Але є одне "але": Ольга незадоволена.
Тому що без чоловіка та дітей, на думку мами, усі ці висоти перетворюються на пшик. А Маша заміж не поспішає. Каже: «Мам, мені ніколи. Хлопці кличуть на побачення, а в мене після роботи сил немає навіть нафарбуватися».
Маша постійно втомлена. І це стає приводом для чергового "концерту" на кухні.
— І від чого ж ти, люба моя, так втомлюєшся? — єхидно запитує мати. — Я в твої роки, крім роботи, мала чоловіка, тебе малу, хворих батьків, брата в лікарні провідувала, ще й підробітки брала! Тягнула цей віз сама! А ти? Від пральної машини, яка сама пере — втомилася? Чи від мультиварки, що сама варить? Кур'єр тобі продукти під двері приносить!
Ольга входить в раж:
— Ти ж навіть вікна сама не миєш, клінінг викликаєш! А я в твої роки їздила до батьків і білила їм усю хату, щоліта! Стелі, стіни всередині, ззовні, підлогу фарбувала... І не втомлювалася! А тобі важко кнопку на пульті натиснути, щоб серіал увімкнути?
Донька мовчить. Вона знає причину, але мамі не скаже. Мама не зрозуміє.
Де ж ділася та легендарна радянська енергія?
Справді, якщо послухати старше покоління, раніше жінки були зроблені з титану. А ми — ніжні квіточки, яких вбиває офісний стілець. Але давайте подивимось на ситуацію очима реальності, а не ностальгії.
В СРСР штати часто були роздуті. Люди встигали й чаю попити, й поговорити. А зараз? Оптимізація! На одного працівника вішають обов'язки трьох, а питають як з десятьох.
Як пишуть люди, раніше бухгалтер розгортала "простирадло" з розрахунками й спокійно рахувала. А зараз? "Подивися те, порахуй це, чому так довго, програма ж сама рахує!". Мозок до вечора згортається в трубочку від багатозадачності.
Через наш мозок за день проходить стільки інформації, скільки раніше проходило за місяць. Робочі чати, новини, соцмережі. Ти завжди на зв'язку. Навіть у відпустці тебе дістануть дзвінком. Раніше вийшов за прохідну о 18:00 — і забув про роботу до ранку. А зараз ти 24/7 в напрузі.
У великих містах дорога — це окреме коло пекла. Півтори години туди, півтори назад. В СРСР часто працювали поруч із домом, садок — у дворі. А зараз, поки доїдеш до офісу, вже наче зміну відпрацював.
Чому мама не втомлювалася, тягнучи всю родину? Бо будували "світле майбутнє". Була стабільність. Квартиру дадуть, ціни на ковбасу не змінюються роками.
А зараз? В новинах — криза. Вчора пакет продуктів коштував тисячу, сьогодні — дві. Ти біжиш з усіх сил, а відчуття, що стоїш на місці або навіть відкочуєшся назад. Це тривога, яка жере енергію гірше за будь-яку фізичну працю.
Це добре, що у Маші ще дітей немає. Її колеги з дітьми ледве ноги тягнуть. Раніше діти гуляли самі у дворі, ключа на шию повісив — і пішов. А зараз спробуй випусти! Школа, гуртки — скрізь треба возити. А уроки? Батьки сидять з дітьми до ночі над підручниками.
Але повернемося до нашої Маші
Ольга не вгамовується. Почала натякати, що донька набрала вагу.
— Треба більше рухатися! Я в твої роки на аеробіку бігала! Запишись до ендокринолога, це ненормально так жити!
Ці "турботливі" поради не допомагають схуднути, а лише остаточно висмоктують енергію. Жінки, які після 12-годинного робочого дня з радістю біжать на фітнес, існують переважно в уяві наших мам або в кіно.
Все змінив один випадок.
Якось мама поїхала на місяць до родички. І сталось диво! У дівчини стався небачений приплив сил. Вона і прибирала, і готувала, і на роботу ходила з посмішкою. Друзі приїхали — моталася з ними по екскурсіях до пізньої ночі, а вранці вставала свіжа, як огірочок.
Та варто було мамі повернутися зі своїми порадами, осудом та "біленими стелями" — батарейка знову сіла. Постійно хилило в сон. Наче в кімнаті закрили кватирку і перекрили кисень.
Коментатори вважають:
- Мама реалізує своє життя через доньку, класичний енергетичний вампіризм під соусом турботи.
- Діагноз — "душніла", мама просто душить своїм контролем і порівняннями.
- Вихід один — роз'їжджатися, тоді й мультиварка буде в радість, і на хлопців сили знайдуться.
Можливо, справа не лише в епосі, ґаджетах чи екології. Іноді ми втомлюємося не від роботи, а від людей, які намагаються навчити нас "правильно" жити.
