Наш народ здавна казав: «Маленьке діло краще за велике неробство». Цього принципу суворо дотримувалися у вихованні. До десяти років і хлопчики, і дівчатка в селянських родинах ставали самостійною «господарською одиницею» з купою обов'язків, інформує Ukr.Media.
Дівчаток дуже рано привчали до праці — навіть раніше за хлопчиків. Уже з 5-6 років вони мали вміти прясти, допомагати в хаті, на городі та доглядати малечу, птицю й худобу.
До 10 років, завдяки "науці" мам, бабусь та інших старших жінок, дівчатка переходили на новий рівень відповідальності. Звісно, десятирічна донька ще не мала статусу дорослої дівчини на виданні (він фізіологічно та соціально наставав у 15-16 років). Вона ставала підлітком, отроковицею, проте обов'язки отримувала цілком дорослі. Якщо сусіди давали їй зневажливе прізвисько "непряха", це було тавро. З такою характеристикою на хорошого нареченого в майбутньому годі було й розраховувати.
Як будувався процес навчання?
Виключно на особистому прикладі. Зазвичай мати під час хатніх чи польових клопотів показувала і пояснювала доньці свої дії, а потім довіряла їй найпростіше. Щойно дівчинка засвоювала навички — завдання ускладнювалися. Якщо в 5-6 років маленька господиня пасла курчат, то в 10-12 — уже виганяла корову на пасовисько і доїла її. Така поступовість і безперервність гарантували чудові результати.
Чи бунтували підлітки проти такого укладу? Звісно, ні. З одного боку, трудові навички змалечку допомагали вижити у непростих соціальних реаліях. Недарма ж казали:
«З ремеслом увесь світ пройдеш — не пропадеш».
З іншого — серед простих людей панувала міцна християнська традиція, особливо суворий Старий Заповіт. За ним, служіння батькам уподібнювалося служінню Богу, а непослух — образі вищих сил. Дітям із пелюшок прищеплювали синівський та дочірній обов'язок, повагу до старості й усвідомлення: сім'я — це головне, а будь-яка праця на її благо викликає повагу.
«Господарство водити — не рота роззявивши ходити».
Що ж конкретно мала вміти сільська дівчинка до свого десятиріччя? Її завдання були вкрай різноманітними, попри оманливу простоту селянського побуту.
Бабин кут
Це справжнє "жіноче царство" біля печі. Зазвичай його відділяли від решти хати фіранкою, і сильна стать без нагальної потреби туди не потикалася. Більше того, поява стороннього чоловіка в "бабиному куті" вважалася образою. Тут господиня проводила левову частку часу: готувала їжу, підтримувала лад у миснику, на полицях із глечиками для молока, глиняними й дерев'яними мисками, сільничками та чавунцями. У дерев'яних поставцях і берестяних туєсах зберігалися сипучі продукти. Десятирічна дівчинка активно допомагала матері в цих клопотах: мила посуд, прибирала та могла сама зготувати нескладну, але здорову селянську їжу.
Прибирання в хаті
До обов'язків дівчинки-підлітка входило й підтримання чистоти в домі. Вона мала підмітати підлогу, мити й шкребти прибиті до стін лави та переносні ослони, вибивати хідники, прибирати й перетрушувати постіль. Також дівчата дбали про освітлення: міняли лучину чи свічки, а пізніше, на зламі ХІХ та XX століть, коли в селах з'явилися технологічні гасові лампи, ще й чистили їх. Нерідко десятирічні помічниці самотужки прали та полоскали білизну на річці, а потім розвішували сушитися. Якщо в теплу пору року це було радше розвагою, то прання в ополонці взимку перетворювалося на суворе випробування.
Пестування
У багатодітних сім'ях догляд старших дітей за молодшими був суворою необхідністю — батьки важко працювали в полі. Тому дівчинку-підлітка часто можна було побачити біля колиски, підвішеної за кільце до центральної балки стелі (сволока). Старша сестра, сидячи на лаві, вставляла ногу в петлю, гойдала колиску, а сама тим часом займалася рукоділлям.
Окрім заколисування, 10-річна маленька нянька могла сама переповити немовля, зробити соску з нажованого хліба чи погодувати з ріжка.
Історична довідка: цей метод годування був абсолютно антисанітарним. Передача бактерій через пережований хліб чи коров'ячий ріг ставала однією з головних причин колосальної дитячої смертності.
Але тоді про це не знали. Тому маленька нянька просто робила свою справу: заспокоювала маля, розважала його піснями, пестушками та примовками. За потреби в 10-12 років дівчинку могли віддати в найми — у "пестунки". За літо вона заробляла від трьох до п'яти рублів — чималі гроші для підлітка. Іноді, за домовленістю з батьками, з нею розраховувалися натурпродуктами: борошном, картоплею, яблуками та відрізами тканини.
Ткацтво
Це вкрай важливий елемент селянської культури. Всю тканину для одягу, рушників, скатертин і побутових речей селяни виготовляли самі (тому її й називали домотканою). Спочатку дівчинку вчили намотувати нитки на цівки — трубочки з порожнистого очерету або виточені з дерева. Потім вона вчилася тіпати льон і прясти з кужеля (очищеного волокна) самі нитки. У південних губерніях також чесали вовну. Зазвичай за цим заняттям проводили довгі зими у великій жіночій компанії.
Вже у 5-7 років дівчинка опановувала базові навички, і батько майстрував їй особисту прядку чи веретено — менші за дорослі.
До речі, вважалося, що власний інструмент — це святе. Свою прядку не давали подружкам, бо "зіпсують", і чужі брати теж не варто: хороший майстер працює лише своїм інструментом.
Згодом дівчину вчили ткати. Повноцінний ткацький верстат був завеликим для дитини (бракувало розмаху рук і довжини ніг), тому до 10 років дівчата опановували вузьке ткацтво на бердечках чи дощечках — так вони могли власноруч створити пояс. А вже широкі полотна (наприклад, рушники) ткали згодом на великих кроснах. Перший "хендмейд" обов'язково залишали маленькій майстрині, після чого вона починала готувати собі посаг.
Окрім згаданого, 10-річна дівчинка допомагала дорослим у полі: в'язала снопи, збирала колоски, ворушила сіно. Вона поралася на городі, пасла корову, кіз, гусей та качок, вигрібала гній і чистила худобу. Одне слово, підліткова криза пролітала непомітно — у дівчинки банально не було на неї часу. Натомість працьовита помічниця завжди отримувала підтримку й похвалу від старших. Вони жили за принципом:
«Не та рідна дочка, що від діла тікає, а та, яку на всякій роботі видно».
Однак не варто думати, що селянські діти були геть позбавлені звичайних радощів. Молодші дівчатка гралися в "дочки-матері" ганчірковими ляльками: самі плели їм коси, шили вбрання та вигадували прикраси.
Вважалося: якщо дівчинка охоче грається ляльками, з неї вийде чудова господиня і мати.
Старші збиралися на вечорниці — базікали, співали, в'язали, вишивали та шили. Усіх дітей — від малого до великого — нерідко відправляли до лісу по ягоди, гриби, трави, хмиз або на річку вудити рибу. І це теж було веселою пригодою, яка водночас адаптувала їх до дорослого життя.
Коментарі