У Стародавньому Китаї існувала непорушна традиція: дівчина, виходячи заміж, переходила жити до родини чоловіка, де мала покірно прислуговувати йому та його матері.

Сталося так, що одна молода дружина після весілля просто не змогла стерпіти нескінченних докорів та причіпок своєї свекрухи. Доведена до відчаю, вона зважилася на страшний крок — назавжди позбутися її.

Дівчина вирушила до місцевого торговця травами, давнього друга свого батька, і звернулася до нього:

— Я більше не можу жити під одним дахом зі свекрухою. Вона просто зводить мене з розуму. Благаю, чи не могли б ви мені допомогти? Я щедро віддячу.

— Чим же я можу тобі зарадити? — спокійно запитав цілитель.

— Я хочу, щоб ви продали мені отруту. Я отрую свекруху і нарешті звільнюся від усіх своїх бід, — рішуче відповіла вона.

Після глибоких роздумів старий травник промовив:

— Добре, я допоможу тобі. Але ти мусиш затямити дві речі. По-перше, не можна отруїти свекруху миттєво, бо люди одразу здогадаються, чиїх це рук справа. Я дам тобі зілля, яке вбиватиме її повільно, крапля за краплею, тож нікому й на думку не спаде запідозрити лихе. По-друге, щоб остаточно відвести від себе будь-які підозри, ти мусиш приборкати власний гнів. Навчися поважати цю жінку, виявляти любов, уважно слухати і бути терплячою. Тоді, коли вона відійде у засвіти, ніхто не звинуватить тебе.

Дівчина пристала на всі умови, взяла пакунок із травами й почала щодня непомітно додавати їх у їжу свекрусі. Разом із цим вона вчилася опановувати власні емоції: дослухатися до старшої жінки, виявляти шану та турботу. Коли свекруха помітила такі дивовижні зміни у ставленні невістки, її серце розтануло, і вона щиро полюбила дівчину. Відтепер вона розповідала всім сусідам, що її невістка — справжній скарб, про який можна лише мріяти. За пів року їхні стосунки стали настільки теплими й довірливими, ніби між рідними матір’ю та донькою.

І ось одного дня дівчина знову прибігла до травника, але цього разу зі сльозами благала:

— Заради всього святого, дайте мені протиотруту! Врятуйте мою свекруху від зілля, яким я її годувала! Я більше не хочу її смерті. Вона стала найпрекраснішою жінкою у світі, і я люблю її всім серцем.

Старий мудрець тепло усміхнувся і відповів:

— Заспокойся, дитино. Я не давав тобі жодної отрути. Ті трави — це звичайнісінькі духмяні спеції. Справжня отрута ховалася лише у твоїй голові, і ти сама змогла від неї зцілитися.