Я звертаюся до чоловіків. До тих «неймовірних кавалерів», майстрів шаблонних компліментів, які не здатні вигадати бодай щось нове, цікаве та нестандартне — те, що змусило б нас, дівчат і жінок, хоча б усміхнутися.

Ви всі в один голос торочите, що ми маємо вас мотивувати, заряджати, надихати й одухотворяти. Ми заради вас терпимо безліч усіляких незручностей, прагнемо бути красивими, яскравими, різними... І що в підсумку?

— Гей, красуле, гайда зі мною на палку чаю?

Ви взагалі себе чуєте? Двадцять перше століття на дворі, яка ще «красуля»! Ви зі своїми пестливими слівцями — усіма цими «красулями», «ягідками», «кицями», «зайцями» та «симпатяжками» — вже сидите в нас ось де, знаєте?

Такі наївні, я просто не можу. Думають, відважать дві-три стандартні люб’язності — і все, дама твоя. А дзуськи!

Нам не те що цього мало, це для нас узагалі порожній звук. Ви гадаєте, що ваші бородаті «підкати» мають нас неодмінно тішити? Та вони бісять і дратують! Окрім відрази, ці затерті слівця не викликають жодних емоцій. Вигадайте щось своє, оригінальне, справжнє, щось від Душі! Щире, а не просто аби ляпнути й при цьому особливо не напружуватися.

А потім ще й ображаєтеся, що після цих ваших «компліментів» усе йде не за планом, не так, як ви собі фантазували.

Поставте себе на наше місце! Думаєте, ми ці губи, ці нігті, ці вії, ці дієти — хай би їм грець — усе це робимо лише для того, щоб почути захопливий свист услід із-за рогу?

Та свисніть собі, знаєте куди? Розумники. Ні, ви, звісно, вибачте за таку грубість, але ж реально дістали. З року в рік з усіх шпарин сипляться одні й ті самі заїжджені фрази: яка ти красива, які в тебе очі та всі інші частини тіла. Та ми й самі знаємо, що ми офігенні, кому ж, як не нам, це знати?

Але слухайте, це вже просто нестерпно.

Давайте поясню інакше. Уявіть, що всі дівчата світу раптом почали користуватися однаковою помадою, носити однакові зачіски, робити вії та нігті одного кольору, розміру й форми. Почали б однаково одягатися. Однаково реагувати на ваші слова, однаково їсти, спати, жити і все таке інше. Чи цікаво було б вам із нами спілкуватися і взагалі щось планувати? Уявили? А тепер подумайте, якими згаслими очима ви б тоді на нас дивилися.

Ось саме такими згаслими очима ми й дивимося на тих, хто пише і каже нам усю цю заяложену нісенітницю. Ну вигадайте бодай щось нове!

Не треба вишуканих зворотів і порівнянь із сузір’ями небаченої краси Альфи Центавра. Скажіть від себе, але щиро і просто, від Душі, по-справжньому.

Якщо не можете знайти слів — краще промовчіть, ніж бовкнути дурницю. Нам важливі слова, але не треба вважати нас за повних дуреп: якщо жінку починають зваблювати тривіальними методами, то марно сподіватися на якийсь позитивний результат.

Подивіться нам в очі всім своїм єством! Не можете передати словами — скажіть поглядом! Простягніть руку так, як цього не робить ніхто інший. Дайте зрозуміти, що ми для вас — не просто розвага на ніч.

Внесіть у ці свої залицяння та компліменти щось світле, піднесене, справжнє і щире! Від самого серця! І ось тоді наші погляди розпалюватимуть у вас полум’я. Ось тоді нам захочеться вас надихати, хвилювати, мотивувати і навіть, можливо, боротися за вас!