Примітний він не тільки історією підкорення Дикого Заходу на парових поїздах, але і Бруднулею — шикарним котом, якого обожнюють відвідувачі. Ми теж зацікавилися, чим знаменитий котяра і чому навколо нього стільки правил?
Бруднуля (Dirt) — місцевий котик десяти років від роду, який народився і все життя провів у музеї, він же вокзал, воно ж залізничне депо. Через це здається, що його шубка наскрізь просочилася пилом, брудом і машинною оливою. Але ні, рудий колір ще простежується, значить — ще не пізно! І рідкісний кошатник утримується, щоб не висунути ініціативу: а давайте помиємо нарешті Нечепуру?
Ні, ні і ще раз ні! Це його природне забарвлення — попелясто-сірий «фартушок» і лапки. Безперечно, деяку кількість бруду і пилу Бруднуля збирає, але мити його марно — зрозуміти, де закінчується бруд і починається натуральний колір шерсті, ще нікому не вдалося. А мучити котика, ставити експерименти, не дадуть суворі доглядачі музею, в минулому працівники залізниці. І тому туристам краще взагалі не тягнути руки до Бруднулі — можна і ляпас заробити, інформує Ukr.Media.
Запам’ятовуйте правила:
1. Кіт сам вирішує, коли спати, а коли гостей зустрічати. І безбілетників він ігнорує.
2. Не чіпайте і не кличте Бруднулю. Він сам підійде, якщо захоче.
3. Треба стояти смирно і не «кіс-кіс-кати». Бруднуля вивчить вас і потреться об ногу — ось тоді гладьте у своє задоволення.
4. Жодного миття, навіть не протирати вологою серветкою! Не псуйте пам’ятку!
Як зауважив хтось з відвідувачів музею, Бруднуля виглядає так, ніби весь день працював у депо. Що ж, насправді так і є, кіт цікавий і завжди вибирається зі свого лігва на звук голосів, тому екскурсії рідко проходять без його участі. Не у всіх вистачає сміливості приголубити замурзаного котика, але хто наважується — отримує враження на все життя!
