Гірський козел названий гірським невипадково — саме в горах цим тваринам найпростіше ховатися від хижаків, саме по гірських схилах їм найпростіше добиратися до нових полян, де можна досхочу поїсти зелену травичку. І якщо по гірських схилах кози зрозуміло чому забираються, то навіщо вони вперто лізуть на схили чисельних дамб?
В Альпійських горах живе особливий вид гірського козла, яких називають ібексами та козерогами. У Середні віки ці тварини вважалися священними, кожна частина тіла якого могла ніби зцілити від хвороб. З-за цього ібексів майже винищили, так що на початку XIX в Італії залишилося всього 100 особин, які перебували поблизу гори Гран-Парадізо — найвищої вершини Італії, інформує Ukr.Media.
Тоді місцевий лісник і природознавець об'єднали свої зусилля і переконали владу почати охороняти альпійських ібексів. Через кілька років король Віктор Еммануїл II взяв цих тварин під свій особистий захист, повністю заборонивши полювання на них. Так що абсолютно всі гірські кози, яких зараз можна побачити на півночі Італії та Швейцарії — це нащадки тих самих ста кіз. Втім, у Швейцарії кози потрапили не самі — їх у 1906 році завезли туди контрабандою, бо італійський король відмовлявся продавати своїх козерогів за межі країни, вважаючи їх національним надбанням.
Ризикувати та вивозити ібексів у Швейцарії не було безглуздою витівкою — насправді ці кози приваблюють чимало туристів. Саме вони використовувалися в Древньому світі та в Середні віки для зображення небесного Козерога. А вид кіз, які бадьоро пересуваються по прямовисній стіні дамб, постійно приваблює фотографів.
Так навіщо ж гірським козам забиратися на прямовисні рукотворні стіни? Вся справа в їх раціоні. Козероги живуть високо в горах на висоті до 3500 метрів над рівнем моря. Там вони шукають галявини з травами та чагарниками — гірські кози досить невибагливі в їжі, вони спокійно можуть поїдати й мохи й лишайники, і суху траву, і сухі гілки, і навіть отруйні рослини. А ось чого їм відчайдушно бракує в горах, так це солі.
«Я бачила, як 15-25 кіз забралися на дамбу одночасно. Інші кози стояли біля підніжжя греблі. При цьому гребля була дуже висока — місцеві люди сказали, що близько 50 метрів у висоту — і дуже стрімка, майже 90 градусів. Кози забиралися на своїх копитцях, наче ті були гумовими та буквально присмоктувалися до стіни. І все це вони робили виключно заради того, щоб полизати стіни та злизати сіль», — розповідає 63-річна мешканка Італії Федеріка Грассі.
Федерикі вдалося зняти, як майже все стадо гірських кіз вирушило добувати для себе сіль. Вода залишала на стінках греблі тонкий шар солі, і саме заради неї ібекси ризикували своїм життям. «Я дивилася на кіз, стоячи на вершині греблі, і було дуже дивно бачити кіз, які пересуваються там, де, здавалося, і не за що зачепитися. А вони ще й влаштовували бійки на прямовисній стіні, билися за найсолоніше місце!»
Як розповів місцевий житель, місцевим кізочкам чомусь подобається саме ця конкретна дамба — в окрузі є ще кілька гребель і там теж пасуться ібекси, але саме сюди вони приходять цілими стадами.
