Що таке типова людська стабільність? Це коли ти п'ять років поспіль ходиш в одну й ту саму кав'ярню, береш одну й ту саму каву і сідаєш за один і той самий столик. Знайшов схему, яка працює — і тримаєшся за неї мертвою хваткою, інформує Ukr.Media.

Нам здається, що тварини функціонують так само. Мовляв, у них взагалі все просто: стимул — реакція. Знайшов найкоротший шлях до їжі і юзаєш його до кінця життя.

Але тут вчені з Університету Айови вирішили перевірити цю теорію на голубах. І результати експерименту, чесно кажучи, трохи похитнули мою віру у власну людську винятковість.

Шість птахів. Сенсорний екран. П'ять кнопок із різними геометричними фігурами. Тиснеш усі п'ять у будь-якій послідовності — отримуєш смаколик. Загалом 120 можливих комбінацій. Жодних правил чи прихованих пасток. Клікай як хочеш, їжа все одно випаде.

За столітнім психологічним Законом ефекту, будь-яка жива істота (і ми з вами теж) мала б дуже швидко намацати одну зручну послідовність, забити на всі інші варіанти й тупо монотонно клювати свої п'ять кнопок. Як офісний працівник, що день у день механічно клацає мишкою.

Як казав мій знайомий айтішник «працює — не чіпай».

Але у голубів схоже немає таких знайомих. Вони живуть інакше.

За вісім місяців ці пернаті виконали завдання 30 тисяч разів. І вони перепробували абсолютно всі 120 комбінацій. Усі до єдиної.

Так, з часом у них з'являлися улюблені послідовності, які вони юзали частіше. Але вони ніколи, жодного разу не зупинялися на чомусь одному остаточно. Птахи постійно тасували свої топи, змінювали їх місцями, а іноді просто для приколу видавали якусь абсолютно нову, непопулярну комбінацію.

Професор Ед Вассерман, який вивчає пташині мізки вже понад пів століття, назвав це «поведінкою на межі хаосу».

Ви тільки вдумайтесь у цю фразу.

Голуби буквально відмовляються перетворюватися на бездушні автомати. Вони свідомо підтримують у своїй поведінці певний рівень непередбачуваності. Їхня логіка геніальна: ніколи не можна зациклюватися на чомусь одному, бо світ — штука нестабільна. Сьогодні ця кнопка дає їжу, а завтра матриця зламається. Треба тримати мізки в тонусі. Залишати двері відчиненими для нових ідей.

Найкрутіше те, що дослідники тепер запитують себе: а чи не є ця пташина звичка до постійних варіацій базою для того, що ми називаємо творчістю? Написання музики, створення картин, імпровізація — усе це теж балансування на межі хаосу. Тільки ми вважаємо це високим мистецтвом, а вони так живуть.

Ми звикли вважати їх трохи недолугими фанатами смітників. А ці хлопці, виявляється, хакають рутину і тримають свої нейронні зв'язки в стані вічного джазу.

Треба буде завтра хоча б змінити маршрут до метро. Бо щось я занадто довго не був на межі хаосу.