Ваш кіт нявкає не для себе. Нас просто навчилися професійно розводити на корм і увагу

Я часто замислююся над тим, як коти з нами спілкуються. Оці всі їхні переливи, вимогливі крики чи тихе вібруюче «мррр», коли просто сидиш поруч. Здається, що «мяу» — це і є основа їхньої мови. Але нещодавно я натрапив на одне дослідження, яке буквально перевернуло все з ніг на голову.

Виявляється, нявкання — це взагалі не про котів. Це про нас із вами.

Команда вчених з Італії та Німеччини вирішила глибоко проаналізувати котячі звуки. Вони взяли алгоритми, які зазвичай використовують для розпізнавання людської мови, і нацькували їх на записи 21 кота з берлінських притулків та квартир. І з'ясували, що справжня ідентичність тварини зашифрована зовсім не в нявканні.

Унікальний голос кота — це його муркотіння.

Вченим вдалося ідентифікувати конкретного кота за муркотінням у 86% випадків. Тобто цей звук працює як біометричний паспорт або відбиток пальця. А от із нявканням алгоритм впорався лише на 64%.

Чому так? Бо муркотіння зав'язане на фізіології. Це специфічні скорочення м'язів, які створюють рівний, ритмічний звук. Імовірно, саме завдяки цим вібраціям коти впізнають «своїх», коли умови навколо такі собі — наприклад, темно або інші запахи перебивають нюх.

А нявкання... Вчені порівняли звуки домашніх котів із архівами диких — пум, очеретяних і африканських котів. Дикі майже не нявкають. У них просто немає такої потреби.

Зате домашні розробили цілу аудіобібліотеку. Зараз наука фіксує до 21 різного типу котячих звуків. Але саме нявкання стало їхнім найгнучкішим інструментом. Тисячоліттями живучи поруч із нами — гучними, непередбачуваними, вічно зайнятими людьми з купою дивних рутин, — коти зрозуміли одну річ. Щоб вижити і отримати бажане, треба маніпулювати нашою увагою.

Наші предки, самі того не усвідомлюючи, стерли первісну суть котячого «мяу». Ми реагували на певні звуки: давали їжу, відчиняли двері, чухали за вухом. І коти підлаштувалися. Вони зробили своє нявкання максимально варіативним. Звук, який раніше міг би нести якусь стабільну інформацію для інших котів, втратив свою внутрішню ідентичність. Він перетворився на спілкування з людиною.

Мір'ям Кнерншільд, співавторка дослідження з Берліна, каже: нявкання еволюціонувало в інструмент для переговорів у світі, де домінують люди. Ми буквально зліпили цю поведінку під себе.

Тож наступного разу, коли почуєте пронизливий чи, навпаки, жалібний звук біля порожньої миски — не обманюйте себе. З вами не просто розмовляють. Вами професійно, еволюційно і дуже майстерно маніпулюють. І, чесно кажучи, це геніально.