Завжди здавалося, що міським птахам абсолютно байдуже, хто саме йде на них по алеї. Голуб чи чорний дрізд бачить двоноге створіння, оцінює його габарити і в якийсь момент вирішує: «Так, час тікати».

Але як виявилося, у них працює дуже тонкий гендерний радар.

Дослідники з п’яти країн Європи (від Іспанії до Польщі) заморочилися і вирішили перевірити, чи впливає стать людини на те, наскільки близько вона може підійти до дикого птаха. І результати, чесно кажучи, трохи ламають мозок.

Для експерименту вчені обрали найпростішу метрику — дистанцію втечі. Це та невидима межа, перетнувши яку, ти змушуєш птаха зірватися з місця.

Підібрали пари спостерігачів — чоловіка та жінку. Зробили їх майже клонами: однаковий зріст, нейтральний одяг, довге волосся заховане. Вони мусили однаковим кроком і з однаковим виразом обличчя наближатися до птахів. Понад дві з половиною тисячі разів вони підходили до голубів, сойок, дятлів — загалом 37 різних видів.

І ось тут найцікавіше.

Історично ми звикли думати, що чоловік — це мисливець, велика небезпека, первозданний хижак. Але птахи з цим не згодні. Коли до них наближалася жінка, вони зривалися і тікали в середньому на цілий метр раніше, ніж коли йшов чоловік. Метр — це величезна різниця для тварини, яка звикла жити в місті.

І цей ефект працював скрізь. В усіх п’яти країнах. З усіма видами. І навіть не залежало від того, якої статі був сам птах.

Тепер знайте, хлопці, для сойок ви виглядаєте менш загрозливо.

Чому так? Вчені зараз чухають потилиці і висувають кілька гіпотез.

Перша — еволюційна. Можливо, у стародавніх суспільствах жінки значно частіше полювали на дрібну дичину (і птахів зокрема), ніж про це пишуть у підручниках історії. А у пернатих це генетично закарбувалося як сигнал тривоги.

Друга версія ще крутіша. Справа може бути в мікрорухах, специфіці ходи або навіть запаху. Так, ми звикли вважати, що птахи покладаються лише на зір. Але зараз з’являється все більше доказів, що вони непогано зчитують хімічні сигнали. Тобто птах може буквально відчувати щось таке, чого ми самі про себе не знаємо.

Ну і ще кілька класних фактів із цього ж дослідження.

Самці птахів виявилися більш зухвалими — вони підпускають людину ближче, ніж самки. А ще пернаті страшенно не люблять, коли ви йдете до них здалеку. Якщо людина довго і цілеспрямовано наближається, птах розцінює це як націлену атаку і тікає раніше.

А от якщо поруч є кущ — дистанція страху різко скорочується. Наявність укриття працює як психологічна броня. Птах ніби думає: «Окей, я можу посидіти тут ще секунду, якщо що — нирну в гілки».

Природа набагато складніша, ніж наші стереотипи про неї. Наступного разу, коли підете в парк, придивіться, як на вас реагують ворони чи голуби. Можливо, вони бачать вас зовсім не так, як ви вважаєте.