Темна «маска» навколо очей, пухнасті щоки, короткі лапи — єнотоподібного собаку у нас часто називають просто єнотом. Але з єнотом він не має родинних зв’язків: це звір із родини псових, і найближчі його родичі — лисиці.
До наших лісів його привезли люди у 1930-1950-ті роки, заради хутра. За два-три десятиліття він розселився по всій Україні. А побачити його непросто: це нічний звір.
Хто він такий
Науковці назвали його рід Nyctereutes — «нічний мандрівник», і ця назва пасує йому значно більше, ніж «єнот».
Справжній єнот-полоскун родом із Північної Америки й належить до іншої родини. Розрізнити їх легко за хвостом: у єнота він довгий, із темними кільцями, а в єнотоподібного собаки — короткий, 12-18 см, темний і без смуг.
Як він опинився в Україні
Батьківщина єнотоподібного собаки — Приамур’я та Уссурійський край, Китай, Корея і Японія. В СРСР вирішили оселити нового цінного хутрового звіра просто в природі: звірів спочатку розводили на фермах, а потім випускали в ліс. Уссурійського єнотоподібного собаку обрали за густе зимове хутро й пристосованість до довгих сніжних зим. Із 1929 до 1955 року у природу випустили близько 9 тисяч звірів, переважно в європейській частині країни.
В Україні його випускали з 1934 року. Найкраще він прижився біля води: на островах у заплавах Дніпра, у дельтах Дунаю та Дніпра, біля ставків рибних господарств. Звір швидко став промисловим: уже в 1950-ті мисливці відловлювали по 5-7 тисяч єнотоподібних собак на рік.
Далі на захід він пішов сам, у середньому по 40 км за рік. У Польщі його вперше помітили в 1955 році — найімовірніше, туди прийшли звірі з Білорусі та України. У Німеччині він з’явився на початку 1960-х.
Чому його так рідко бачать
День єнотоподібний собака проводить у норі, а годуватися виходить у сутінках і вночі. Тримається вологих місць із густими заростями — боліт, берегів, річкових долин. Голос подає рідко. Тому його сліди знаходять частіше, ніж самого звіра.
До того ж його у нас набагато менше, ніж лисиць. За останнім опублікованим обліком, за 2007 рік, у мисливських угіддях України нарахували близько 80 тисяч лисиць і близько 10 тисяч єнотоподібних собак.
Восени — жир, узимку — сон
Зараз, восени, єнотоподібний собака активно їсть ягоди та плоди: від початку літа до пізньої осені він майже подвоює вагу. Цей жир потрібен йому на зиму — він єдиний із псових, хто взимку спить.
Спить він неглибоко, не як ховрах: температура тіла знижується приблизно на два градуси. У Фінляндії звір засинає із листопада до березня, коли мороз сильніший за −10 °C і лежить глибокий сніг. Що м’якша зима, то коротший сон: у відлигу єнотоподібний собака вибирається поїсти, а в Німеччині зазвичай не спить узагалі.
Що їсть і кому заважає
Їсть він усе, що знайде й зможе впіймати: жаб, комах, мишей, яйця, ягоди, зерно, падло. У Біловезькій пущі підрахували, що його меню майже вдвічі різноманітніше за лисяче: лисиця більше полює на мишей і птахів.
Особливо потерпають від нього птахи, які гніздяться на землі біля води. Навесні та влітку, в пору гніздування, він обходить болота й береги, лякає птахів із гнізд і з’їдає яйця.
Якщо звір оселився поруч
Єнотоподібний собака може завітати і до курника. Його слід легко сплутати з лисячим, але він більший і ширший, пальці широко розставлені. Те, що звір оселився поруч, видає й «убиральня» — купки посліду в одному місці неподалік від нори. Нору він сам риє рідко, частіше займає борсучу або лисячу.
Якщо єнотоподібному собаці нікуди тікати, наприклад, його загнав дворовий пес, він «вмирає»: падає й лежить без руху. Це захист: хижак особливо швидко помічає рух здобичі. Коли небезпека минає, звір «оживає», принюхується й тікає. Тож «мертвого» звіра біля двору руками не чіпайте — він може ожити.
Головне, про що варто пам’ятати під час зустрічі, — сказ. В Україні його найчастіше поширюють лисиці — у першій половині 2025 року майже 80% випадків серед диких тварин, але хворіє на нього і єнотоподібний собака: у Польщі науковці називають його другим після лисиці переносником серед диких звірів.
Насторожити має звір, який підходить до людей без страху: втрата страху — одна з ознак сказу. Не чіпайте його, не підпускайте до нього свого собаку й повідомте Держпродспоживслужбу свого регіону або місцеву громаду.
Щоб ваш пес не заразився, його раз на рік щеплюють від сказу — щеплення роблять безплатно у державних ветлікарнях.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!