Загадка, якій вже 80 років, досі розбурхує уяву людей.

Дійсно, навіщо три ручки там, де можна обійтися однією?

Так міркували численні «раціоналізатори», десятиліттями намагаючись «покращити» знамениту на весь світ каністру, винайдену в Німеччині в тридцяті роки минулого століття, інформує Ukr.Media.

Проте виходило тільки гірше — і все тому, що автор каністри (Wehrmachtskanister), німецький інженер Винценц Грюнфогель (1905-1977), дійсно був продуманим інженером. Він створив не просто чергову ємність з кришкою, а свого роду еталон, продуманий до дрібниць. І три ручки з'явилися зовсім не тому, що німцям нікуди було дівати метал.

Основне призначення каністри було військовим — солдатам треба було постійно заправляти різну техніку, причому швидко. Для перенесення каністри поодинці використовувалася її центральна ручка. Аналогічно можна було нести й дві каністри, по одній в кожній руці — важко, але якщо накажуть.

Якщо ж солдатів було двоє, то при перенесенні однієї каністри кожен хапався за крайню ручку — найлегший варіант.

Але вдвох можна було тягнути й три каністри — одну несуть посередині, за крайні ручки, і ще по одній — у вільних руках, хапаючись вже за центральну ручку. При цьому час від часу можна змінювати руки!

А якщо потрібно перетягувати порожню тару, то одна людина з легкістю несла чотири каністри, беручись кожною рукою за їх крайні ручки.

Це ще не все. Саме така конструкція ручок дозволяла полегшити передачу каністр по ланцюжку, з рук у руки. Вона полегшувала хват каністри в процесі переливання пального. Нагадаємо, що горловина каністри була зміщена від центру, забезпечуючи стабільну повітряну подушку над поверхнею пального — для цього при переливанні її потрібно тримати плазом, горловиною догори.

Ще однією перевагою «потрійної» ручки було те, що на такий каністрі було зручно сидіти!