Як відомо, не можна бути «трішки вагітною», передає Ukr.Media. Втім, коли воюєш, то теж неможливо одночасно воювати і торгувати з ворогом. Інакше це не війна виходить, а якась пародія на неї. Тим більше, коли називаєш цю війну – «війною за Незалежність», а місцями навіть – «національно-визвольною».
Можливо, через пару десятків років, нинішнє українське військово-політичне керівництво увійде в світову історію воєн і військової політики, як якісь «першопрохідці» та «геніальні стратеги», котрі примудрялися не тільки воювати з ворогом та відбивати його малозрозумілу «гібридну агресію», але і досить успішно при цьому з ним торгувати, роблячи при цьому непоганий гешефт.
Зрештою, Державна служба статистики України, яка оприлюднила нещодавно звіт по зовнішній торгівлі нашої країни, була однозначною в своїх цифрах і визначеннях. Згідно з ним, протягом останніх 6-и місяців поточного року Україна, одночасно відбиваючи агресію Росії, різко (майже на 40%) наростила товарооборот з нею ж. Так, в 2017 році Україна (маються на увазі суб'єкти господарювання всіх форм власності, в тому числі і державної) купила в Росії товарів майже на 3 мільярди доларів. Зате продали ми ворогові (це словосполучення, саме по собі, вже звучить по-ідіотськи) товарів і послуг на 2 мільярди доларів. Тому торговий баланс між країнами явно не на користь України. Торговельне сальдо між Україною і агресором є негативним – ми купуємо у агресора на 1 мільярд доларів більше, ніж продаємо йому.
При цьому, наш «добрий» торговий партнер відкрито заявляє про те, що на досягнутому нині зупинятися не збирається. І навіть більше того – намагається безпосередньо впливати на поточну внутрішньоукраїнську політику й економіку, безцеремонно втручаючись у внутрішні справи нашої країни, в тому числі озброєним способом. А для більшого остраху, регулярно стрясає повітря загрозливими заявами своїх «офіційних осіб» з приводу тих чи інших подій в Україні (які за визначенням не повинні їх хвилювати) і влаштовує натякові масштабні військові ігрища поблизу наших кордонів. Така ось «дивна», торгово-нещадна війна «за Незалежність», причому на державному рівні.
Це, вельми своєрідне ноу-хау в сфері зовнішньої державної політики і стратегії національної оборони, безумовно, ще потребує свого осмислення та розуміння. І я сьогодні не візьмуся однозначно стверджувати – правильно це, чи неправильно, але спробую зрозуміти, чим можуть ці «високі стосунки» між Україною й агресором закінчитися.
Простому громадянину України, в тому числі й тому, котрий носить «піксельку» та сидить в АТОшних окопах під регулярними мінометно-гранатометними обстрілами колишніх «братів», м'яко кажучи, не зовсім зрозуміла така неординарна ситуація. За яким чортом він тут «зупиняє кошмари «русского міра», вбиваючи і гинучи, коли спритні хлопці у нього за спиною, цілком собі прибутково, роблять з тим же «русскім міром» бізнес? Що характерно, такого роду питання у все більшій мірі охоплюють не тільки так званих «простих громадян», а й тих, хто безпосередньо має відношення до цієї війни – військових, інших силовиків, членів їх сімей, волонтерів, учасників різних суспільно-патріотичних рухів і організацій і так далі.
Причому, як тільки в черговий раз журналісти розкопують комерційні зв'язки наших вітчизняних бізнесменів і бізневумен з їхніми російськими колегами, тим більше тими, які, так чи інакше, мають відношення до фінансування війни, а буває – і викривають у чомусь схожому українських державних чиновників та навіть представників силового блоку держави, так відразу актуальність цих питань в українському суспільстві злітає до повного апофігею. Аж до істерик в соціальних мережах, вуличних бійок між конкуруючими «тітушками», взаємними судово-правовими «наїздами і від'їздами», організацій, що кришують той чи інший бізнес, та іншими веселощами. Особливу пікантність в суспільстві викликають такого роду справи, які провертають «гаряче улюблені» народом олігархи, великі фінансово-промислові групи або представники влади. Вугіллячка в топку підкидають і самі агресори, вони ж торгові партнери українського бізнесу. Бо, не дивлячись на всі «КримНаші», «НізабудімНєпростім» та інші танці «домбасітів», і пов'язані з цими подіями внутрішньоукраїнські санкції, а також «дзеркальні націоналізації» в Криму та на Донбасі, російський бізнес, як тарган і далі намагається пролізти в усі можливі й неможливі щілини в Україні. Від енергетики та фінансового сектора, до роздрібної торгівлі та фасування чаю, використовуючи, в тому числі, й «особливі» стосунки з представниками нинішньої влади та українськими олігархами, які з початком війни нікуди не поділися та не «порвалися».
Чим все це може закінчитися? Відповідь очевидна – при невеликих «технічних» зусиллях Кремля (головним чином в сфері фінансів та електоральних арен) і синхронних зусиллях його прихованих українських адептів, «угвинчених» у патріотично-радикальний фланг української політичної тусовки, нинішня українська влада зноситься досить швидко і практично безболісно. Як наслідок – поразка у війні.
Другий можливий результат – цілком собі передбачуваний «крах реформ». Тісні комерційні відносини українського та російського бізнесу просто ніяким боком не вкладаються в сучасні принципи ведення бізнесу, прийняті в цивілізованому світі й зокрема на Заході, куди так рветься нинішня українська влада. Неможливо одночасно боротися з корупцією і роздавати преференції російським компаніям, нехай навіть замаскованим «під західні або українські», де корупційні дії розглядаються як «вид економічної діяльності», через кулуарні домовленості з ними. Це цілком зрозуміло та цілком очевидно – чим це може закінчиться … реформи просто стихнуть. В кінцевому підсумку – все той же реванш проросійських сил та завуальована капітуляція перед агресором.
Третій результат – втрата довіри до Верховного Головнокомандувача з боку більшої частини особового складу своїх же збройних сил та інших елементів системи оборони держави та національної безпеки країни. Припустимо, генералам ще можна, наприклад, пояснити – чому російський бізнес, який має пряме відношення до фінансування їх ворогів, продовжує і продовжуватиме контролювати більшу частину українських обленерго. Однак, взводним і ротним, тим більше їх підлеглим, які не тямущі в глобальній економіці та економічних взаємозв'язках різних елементів економіки держави, це буде зробити не в приклад складніше. Прочитавши в якомусь «тирнеті» або послухавши який-небудь «Ньюс Ван» про те, як «Порошенко продає країну», такий воїн обов'язково почне ставити вельми специфічні питання, зрештою, собі самому. Чим може закінчитися? Правильно – тою ж таки поразкою.
