Зростали в злиднях, а тепер боїмося витрачати на себе й викидати старий мотлох

Згадаймо минуле? Я пішла до школи наприкінці 90-х, а дорослішала я здебільшого на початку 2000-х. Нелегкий був час, правда? У нашому маленькому містечку всі жили приблизно однаково. Однаково погано. Багаті або заможні сім'ї були рідкістю, зазвичай це 1-2 учні на весь клас.

І всі квартири були схожі одна на одну. У когось гірше, у когось краще, але всі приблизно однакові. Ті самі старенькі меблі, той самий сервант, заставлений непотрібним мотлохом. Власне, про мотлох. Мотлоху було багато: усе зберігалося про всяк випадок. Загалом панував безлад. І навіть якщо на перший погляд у кімнатах був якийсь затишок — то комори, балкони та шафи обов'язково були заставлені чимось непотрібним, то тут, то там можна було побачити засмальцьовані вимикачі, пожовклі шпалери.

А злидні часто починаються в голові, хоча матеріальні труднощі теж відіграють значну роль. Адже, навіть якщо грошей обмаль, багато що можна привести хоч до якогось ладу: викинути непотрібне, помити, а іноді й пофарбувати чи підклеїти те, що потребує мінімальних вкладень. Але цього не роблять, тому що в голові сидить думка, що «ми бідні, а бідні ось так і живуть». Часто гроші витрачаються на що завгодно, але не на створення затишку в домі. Навіщо щось міняти? Лежав цей килим три покоління — і нічого, якось вижили. Ще полежить. Протерлося крісло до дірок — прикриємо чимось. І так згодиться.

І, звісно, поряд зі злиднями пліч-о-пліч іде збиральництво, через яке в домі створюється безлад. Нічого не викидають: старі дошки, якісь дроти, блокноти, зошити, газети, списані ручки, старий одяг. Шкода викинути, а що як знадобиться? Я знаю з власного досвіду, зі мною довгий час було це почуття. Я зберігала всілякі папірці в обкладинці паспорта. Об'єктивно непотрібні, старі. Але викинути чомусь було шкода. Одного разу в мене була ціла коробка старої косметики: щось засохло, щось закінчилося, щось протерміноване. Але був якийсь блок: не могла взяти й викинути.

На жаль, цього не можна позбутися одним клацанням пальців. А найцікавіше, що зі зростанням доходів звички залишаються. Я знаю людей, які вибралися з тих злиднів, почали нормально жити, мають усього вдосталь. Але збиральництво — це вже частина їхнього життя. Ось самі згадайте, адже в кожного в домі були гарні набори посуду та фужери, якими ніхто не користувався? Вони стояли в надії, що колись знадобляться. Пити будемо зі старих, а ці нехай припадають пилом. Або новісінька білосніжна постільна білизна, яка не використовується й лежить у шафі до кращих часів. А потім передається як посаг і продовжує лежати в шафі вже в новій сім'ї.

І ніби гроші є, нові речі купуються. Але старі не викидаються. Нові хай полежать, а ми ще старими покористуємося, навіщо викидати? Більшість продовжує так жити, навіть якщо грошей стає досить багато. А деякі навіть не дозволяють собі нові речі. Гроші є, але витрачати шкода, за давньою доброю звичкою, ніби від серця відривають...

Пам'ятаєте Плюшкіна? Яскравий образ людини, яка накопичує і відкладає все на чорний день. Навіть попри те, що гроші ж є. Але звичка залишається назавжди.

Я змогла побороти цю згубну звичку. Мені хочеться жити в комфорті й мінімалізмі, оточувати себе гарними новими речами. Якщо купується щось нове — старе обов'язково вирушає на смітник (або віддається комусь, якщо в хорошому стані).

Річ у тім, що близько п'яти років тому я повністю змінила свій імідж. Перестала купувати купу дешевих і низькосортних речей, виключила зі свого життя відверті антитренди: рюші, обтислі сукні, балетки, блузки, шифонові спідниці. Я склала всі ці речі в окрему шафу й накупила собі нового хорошого одягу. Старі речі, звісно ж, не носила. За три роки я не вдягнула жодну річ. Жодного разу! Але зберігала їх. Навіщо? Вони займали майже цілу шафу. Лежали мертвим вантажем. І я сама собі не могла пояснити, чому не позбуваюся їх.

Опанувала себе. Спочатку зібрала один величезний пакет. Вибрала найогидніший за стилем одяг, на мою думку. Я не носила й не збиралася нічого з цього носити. Але позбуватися було шкода, навіть не знаю, як це пояснити. Мабуть, усе з дитинства. Після першого пакета стало простіше, навіть якийсь азарт з'явився. Зібрала ще два, потім ще й ще. З часом шафа з непотрібними речами спорожніла, звільнилося місце під хороші нові речі. І на душі якось легше стало.

Але я досі не змогла позбутися всього непотрібного. Тому щовихідних влаштовую собі челендж: зібрати 30 непотрібних речей і викинути без жалю. Це не обов'язково мають бути якісь великі речі. Нехай це будуть непотрібні старі шнурки, стрічка, якась забута візитка, заклепка від куртки, якої вже немає, папірець із нагадуванням. Щоразу мені здається: ну ось усе, викидати більше нічого. І щоразу знаходжу все новий і новий мотлох. Адже все одно постійно щось нове купую, а щось старе перестаю використовувати.

Минулими вихідними провела ревізію у всіх своїх косметичках. І лише звідти знайшла 30 непотрібних речей: огризок олівця для очей, старенький блиск для губ, розбита палетка тіней, розтріпаний пензлик для брів.

Жити поряд з мотлохом і забутими непотрібними речами важко. Таке життя перестає бути комфортним. І це стосується не тільки фізичного мотлоху. Останнім часом намагаюся чистити свій інформаційний простір: це теж дуже важливо. Адже все починається з нашого морального стану, тому важливо вчасно відгородити себе від інформаційного шуму. Відписуюся від тих, хто мені вже не цікавий, не гортаю меми, не читаю плітки про зірок.

Для багатьох, поки живеш у нескінченному безладі, про комфорт, працездатність і натхнення важко говорити. Це складно, це з нами від самого дитинства. Але потрібно вміти переборювати себе. Спочатку буде складно, але потім... Ви оціните цей кайф. Я швидко увійшла в смак і рада цьому.