У більшості країн Європи платять збір на суспільне радіо та телебачення. У Німеччині це 18,36 євро на місяць з квартири, у Польщі — 30,50 злотих на місяць, у Британії — 180 фунтів на рік. Платять зазвичай за все житло, хоч би скільки телевізорів у ньому не стояло. А от викинути телевізор і перестати платити вдасться далеко не скрізь.
Гроші отримують суспільні мовники — у Німеччині ARD, ZDF і Deutschlandradio, у Британії — BBC. Платять самі мешканці, а не державний бюджет, щоб мовлення не залежало від уряду.
В Україні такого збору немає: Суспільне фінансується з держбюджету. Але колись платили й у нас.
Чи можна не платити, якщо викинути телевізор
У Німеччині — ні. Платять за квартиру, і не важливо, чи є в ній радіо або телевізор: Конституційний суд у 2018 році назвав збір платою за саму можливість користуватися суспільним мовленням. Адресу служба збору отримує з реєстрації за місцем проживання, тож лист надходить автоматично. Так само з житла, а не за прилади, платять в Австрії (15,30 євро на місяць) і Швейцарії (335 франків на рік).
У Чехії з травня 2025 року приймачем вважається будь-який пристрій, на якому можна дивитися телебачення, — і смартфон, і комп’ютер. Платять за домогосподарство, навіть якщо дивляться лише YouTube: 150 крон на місяць за телебачення і ще 55 — за радіо.
У Польщі збір прив’язаний до приймача, але платять теж за домогосподарство, скільки б приймачів не було. За одне радіо — 9,50 злотих. Приймач реєструють на пошті, і перестати платити можна, лише якщо там же заявити, що більше ним не користуєтеся. Якщо незареєстрований телевізор виявлять, доведеться заплатити 30 місячних ставок.
У Британії платять за ефір. Ліцензія потрібна, щоб дивитися передачі в момент показу на будь-якому пристрої, навіть на ноутбуці, і щоб користуватися сервісом BBC iPlayer. Якщо ні того, ні іншого в домі не дивляться, можна заявити, що ліцензія не потрібна, — так зробили 3,6 мільйона домогосподарств. Після цього можуть прийти з перевіркою, а за перегляд без ліцензії суд призначає штраф до 1000 фунтів.
В Італії збір — 90 євро на рік — вносять безпосередньо до рахунка за електрику. Ті, у кого немає телевізора, подають заяву, але діє вона рік, потім її подають знову.
В Ірландії ліцензія за 160 євро на рік потрібна тим, у кого є телевізор, до того ж навіть зламаний або Smart TV, на якому дивляться лише фільми з інтернету.
Кого від цього звільняють
Пільги є майже скрізь, але автоматично вони зазвичай не надаються — потрібна заява.
У Німеччині від збору звільняють отримувачів соціальної допомоги та студентів, які отримують державну стипендію BAföG, якщо вони живуть не з батьками. Незрячим, нечуючим і людям із тяжкою інвалідністю, які через хворобу не можуть бувати серед людей, збір знижують до 6,12 євро на місяць.
Українці, які не працюють або вивчають мову, отримують у Німеччині саме таку соціальну допомогу, тож право на звільнення є у багатьох.
У Польщі особи віком від 75 років не платять без жодних заяв. Решті — людям із тяжкою інвалідністю, безробітним, отримувачам соцдопомоги, пенсіонерам, старшим за 60 років, із низькою пенсією — потрібно прийти на пошту з документами. Громадянство закон не згадує, тож для українців правила ті самі.
У Британії безоплатну ліцензію дають лише тим, кому 75 і більше і хто отримує доплату до пенсії для малозабезпечених.
Де збору вже немає
Франція скасувала збір із 2022 року, тепер суспільне мовлення отримує частину ПДВ. Ще раніше від збору відмовилися Нідерланди (близько 2000 року), потім Фінляндія, Швеція, Норвегія та Данія.
У Швеції, Норвегії та Фінляндії замість плати з домогосподарства запровадили окремий податок, який залежить від доходу.
Спершу платили за радіоприймач
Збору близько ста років. У Німеччині з 1924 року дозвіл на приймач видавала пошта, а плата становила 2 рейхсмарки на місяць. У Британії в 1920-х радіоліцензія коштувала 10 шилінгів на рік, а з 1946 року з’явилася телевізійна, яка покривала і радіо.
Німці з 1950-х платили окремо за радіо і за телевізор. Перед реформою сума становила 5,76 євро за радіо і 12,22 євро за телевізор, причому за другий телевізор у сім’ї зазвичай не платили. З 2013 року збір беруть із квартири, а сума майже не змінилася.
А як було в нас
В СРСР з 1924 року радіоприймач ставили за дозволом і щороку вносили за нього плату. Телевізор у Києві 1950-х реєстрували на пошті й платили за нього 10 тодішніх карбованців на місяць. З 1 січня 1962 року реєстрацію та плату скасували, але приймачі в магазинах подорожчали на 15%, а телевізори — на 20%, щоб покрити витрати на радіо— та телепрограми.
Радіоточка — інша історія. Це дротове радіо: репродуктор отримував сигнал не з ефіру, а дротом від радіовузла. З 1964 року радіомережу прокладали в усіх нових будинках, і до 1991 року радіоточок в Україні було близько 19 мільйонів. Платили за неї як за послугу зв’язку, а не за приймач.
Плату нараховують, поки не напишеш заяву про відмову до Укртелекому, навіть якщо точку давно відключили. А відмовляються дедалі частіше: радіо можна слухати безкоштовно в ефірі та в інтернеті, а за точку плата лише зростає — у 2021 році 60 гривень на місяць, а з 2026 — 250 гривень.
З 2020 року нові радіоточки не підключають, а в Одесі, Дніпрі та низці областей дротове радіо вже відключили.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!