Віра в те, що один іспит здатний змінити долю, формувалася в Китаї понад 1300 років. Приблизно з 600 року і аж до 1905-го в країні діяла система державних іспитів на посаду чиновника. Скласти їх теоретично могла будь-яка людина незалежно від походження, тому навчання сприймалося як головний шлях із селян нагору. Роками завчали напам’ять конфуціанські книги, вчилися писати складні твори за правилами, а в окремі епохи і складати вірші.
Сучасним продовженням цієї традиції став «гаокао» — єдиний вступний іспит до вишів, який складають наприкінці 12-го класу, подібно до українського НМТ. Його відновили наприкінці 1977 року після більш ніж десятирічної перерви. Тоді на іспит прийшли 5,7 мільйона людей різного віку й походження, а 1978 року в 598 вишах країни навчалися 850 тисяч студентів.
Почалося стрімке економічне зростання, з 1978 року ВВП зростав у середньому більш ніж на 9% на рік. Вступ до університету давав сільським дітям тимчасову міську прописку, доступ до міських соціальних послуг і шанс отримати хорошу роботу у великому місті.
Керуючись принципом «не дай дитині програти на старті», батьки починали перегони з молодших класів. Щоб потрапити до провідних вишів країни — Пекінського університету або Цінхуа, — треба навчатися в одній із найкращих старших шкіл провінції, куди беруть найкращих учнів із найкращих середніх шкіл, а туди — з найкращих початкових.
У середньому китайські родини віддають на освіту 17,1% свого доходу — уп’ятеро більше за середньосвітовий рівень. Причому на оплату навчання у старших класах у найбіднішої чверті родин іде 57% заробітку, а в найбагатших — 11%. Самі школярі витрачають на заняття в середньому 55 годин на тиждень проти 44 годин у середньому у світі.
Диплом перестав гарантувати роботу
Коли до вишів іде більшість однолітків, сам по собі диплом перестає вирізняти кандидата. 1980 року китайські виші закінчили 147 тисяч осіб — населення невеликого міста. 1999 року прийом студентів за один рік збільшили більш ніж на 40%, і наступні кілька років він зростав приблизно на 30% щорічно. До 2010 року випускників стало 5,75 мільйона, 2025-го — понад 12,2 мільйона: 11,05 мільйона бакалаврів і випускників коледжів та ще 1,17 мільйона магістрів і докторів. На 2026 рік очікують уже 12,7 мільйона.
У підсумку Китай виростив найосвіченіше покоління у своїй історії: студентів у вишах понад 60% від усіх молодих людей студентського віку.
Однак відповідних вакансій для такої кількості фахівців бракує. Затяжні труднощі на ринку нерухомості тиснуть на економіку, а сектор кваліфікованих послуг — головний роботодавець для недавніх випускників із дипломами — створює нові місця повільніше, ніж виші випускають студентів.
Через це без роботи залишається приблизно кожен шостий міський житель 16-24 років, який уже не навчається і шукає роботу. Школярі та студенти до цієї статистики не входять, хоча їх у цьому віці понад 60%. З липня 2024 року цей показник у середньому близько 16,5%, а влітку, одразу після випуску, сезонно зростає. Для порівняння, серед городян 30-59 років безробіття становить близько 4%.
Диплом працює лише тоді, коли на саму спеціальність є попит. У Китаї виник перекіс: гуманітаріїв випускають більше, ніж потрібно ринку, і їм найважче працевлаштуватися, тоді як частини інженерно-технічних фахівців, навпаки, бракує.
Щоб відкласти вихід на перегрітий ринок праці або перекрити диплом непрестижного вишу корочкою елітного університету, багато хто йде навчатися далі. 2025 року до магістратури та аспірантури прийняли 1,44 мільйона осіб, а на вступні іспити записалися 3,88 мільйона.
Близько 64% випускників найкращим місцем роботи вважають державний сектор: на іспит для прийому на держслужбу в центральні відомства на 2026 рік допустили 3,72 мільйона осіб — це близько 98 кандидатів на одне місце.
Ті ж, хто із забезпечених родин, нерідко обирають «повільне працевлаштування» і не поспішають виходити на роботу в очікуванні кращого місця. В інтернеті навіть з’явився вислів «діти на повну ставку» — так називають молодих дорослих, які живуть із батьками й ведуть домашнє господарство в обмін на утримання.
Молодь відмовляється від перегонів
Коли всі навколо докладають дедалі більше зусиль, а загальний виграш не зростає, конкуренція перетворюється на біг на місці — у Китаї такий стан прозвали «нейцзюань». Відповіддю на цей тиск став сленговий вислів «тан пін» — дослівно «лежати пластом» або «лежати рівно». Він став популярним у квітні 2021 року після допису колишнього робітника на форумі Baidu Tieba під назвою «Лежати пластом — це справедливість», а до кінця року увійшов до десятки головних інтернет-слів країни. Прихильники такого підходу свідомо відмовляються від перепрацювань і гонитви за статусом: воліють менше працювати, витрачати мінімум, не брати іпотеку, не купувати машину і не поспішати зі шлюбом та дітьми.
Навесні 2022 року поширився ще жорсткіший вислів — «бай лань», що означає «хай гниє», а за змістом близький до «махнути рукою». Так кажуть, коли мета здається настільки недосяжною, що людина перестає старатися й пускає справи на самоплив.
Більшість молодих китайців, як і раніше, працюють і будують кар’єру. Але від перегонів відмовляються не через лінощі: до принципу «лежати пластом» приходять навіть відмінники найкращих університетів, які вже довели, що вміють досягати результату, але вирішили, що подальші зусилля себе не окупають.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!