Квітка папороті... О, скільки поколінь вірили у неї, шукали її, та все не могли віднайти цей магічний цвіт... У ясні ночі, коли Природа буяє у всій своїй красі, зацвітає ця квітка... прекрасна як Сонце і блискуча – як Місячне сяйво. Бутон її розкривається з тріском і розпускається золотим або червоним кривавим полум'ям, настільки яскравим, що око не в змозі виносити дивовижного блиску.
Коли знайти цю квітку папороті у купальську ніч і тримати при собі, то все що задумаєш – збудеться. Та варто бути обережним. Хто зірве її з добрими намірами — дізнається про своє Божественне призначення - минуле, теперішнє і майбутнє, зрозуміє мову рослин, тварин та птахів, стане посвяченим творцем - ясновидцем. Квітка ця відмикає усі двері! Хто шукає цвіт у пошуку слави чи скарбів – того чекають важкі труднощі і перешкоди, не матиме він у житті щасливої долі. Багато людей загинуло або збожеволіло, намагаючись оволодіти чарівною квіткою. Тому, якщо хочете отримати цей подарунок долі – відкрийте насамперед світло у собі, давши йому стати своєрідним ліхтариком у Ваших пошуках!
Вірування щодо рослин торкаються прадавнього світогляду наших Предків і в закодованому вигляді доносять до нас сучасників цілісні знання про Всесвіт. Повір'я про цвітіння папороті пов'язані із культом Сонця як символом та джерелом життя Природи і Людини. Як відомо, папороть не цвіте, а розмножується спорами. Проте віра в її цвітіння виникла в людей на тій стадії пізнання світу, коли з-поміж зелені й дерева було виокремлено рослину, яка не цвіла. І тоді з'явилося повір'я, що папороть таки цвіте, але не кожній людині дано побачити її вогняну дивоквітку.
Легенди про вогнистий папороті цвіт також стали підґрунтям багатьох музичних і літературних творів. Зокрема, Микола Гоголь у повісті "Басаврюк, або Вечір напередодні Івана Купала" своєрідно відтворив картину цвітіння папороті: "Червоніє малесенька брунька квітки і, наче жива, рухається. Справді, дивно! Рухається і стає все більшою, більшою і червоніє, мов жар. Спалахнула зірка, щось тихо затріщало, і квітка розкрилася перед його очима, ніби полум'я, освітивши й інші навколо себе".
Дуже часто у народній міфології з травами, кущами і деревами пов'язували полярні властивості й характеристики, добрий та згубний впливи, проте, варто наголосити, не боялися їх, а вшановували як ту, так і іншу силу. Скажімо, омелу називали: "чортів кущ", "відьмина мітла", "чаклунське зілля", однак це не заважало вірити в те, що вона - оберіг, має здатність охороняти житло від блискавки та вогню.
Із сяючим цвітом папороті часто порівнювали і весільний вінок молодої, про який іще кажуть:
Не вогонь то горить, полум'я палає,
на нашій Марійці злотний вінок сяє.
Або:
То ж не папороть цвіте,
Матінка вінок кладе.
Злотними рученьками,
Добрими гадочками.
Слід зазначити, що схожі з українськими повір'я про вогняну квітку існували і у жителів Богемії, Швейцарії, Штирії та у інших народів. Там вона постає: жар-квітом, чар-квітом, перунів цвіт, вогняною квіткою, квіткою сонця.
Як рослина, папороть є однією із найдавніших на планеті, з'явилася вона на землі близько 400 мільйонів років тому! Раніше папороті були справжніми гігантами, а їх зарості були всюди, вони складали цілі ліси. Зараз таких видів практично не залишилося. У наш час папороть зустрічається найчастіше в звичайному лісі. На землі існує близько 20000 видів папороті. А в 19 столітті навіть вивели і кімнатні рослини-папороті.
