Нормальний садизм, передає Ukr.Media.
На дворі 2016 рік, лікарі роблять дівчаткам щеплення, попереджують розвиток раку шийки матки, примудряються оперувати ще не народжених дітей і виходжують недоношених немовлят, чиє народження зовсім недавно називалося не народженням, а мимовільним абортом, викиднем. Але насправді нічого не змінилося: ми, як і наші мами, ставимося до відвідування гінеколога до обряду страшної жіночої ініціації: ми чекаємо, що нам буде боляче. Ми чекаємо хамства, що межує з моральним садизмом.
Нас, десять вагітних, направляли від консультації в гінекологію на аналіз діабету вагітних. Потрібно було полежати годину, випивши глюкозу. У цю ж палату на вільне ліжко поклали під крапельницю дівчину після викидня. У неї трагедія, вона ридає, це чергова невдала спроба виносити, а тут ми — всі щасливі вагітні. Приїхала її мама, просить перевести доньку в іншу палату, медсестра у відповідь кричить, що не буде відкривати і мити після них палату заради години крапельниці «просто тому, що вам так захотілося». Але за винагороду погоджується.
Саме тому багато хто з нас ніколи не відвідують гінеколога профілактично — зважитися на це можна тільки серйозно захворівши. Саме тому лікаря, який прийматиме пологи, іноді ми вибираємо більш прискіпливо, ніж батька дитини. І ми все одно розуміємо, що це — лотерея: у мешканок великих міст більше шансів виграти просто тому, що є вибір приватних клінік, але і там жодна з нас не застрахована від хамства. Так, зрозуміло, від нього взагалі ніхто не застрахований. Але одна справа, коли тобі хамлять в магазині, ти можеш відповісти, а можеш не звернути уваги і просто більше не приходити туди, і зовсім інша справа, коли ти стикаєшся з цим, будучи і без того наляканою. І абсолютно, абсолютно безпорадною.
«А як ти будеш народжувати?!»
До майбутнього зіткнення з каральної гінекологією нас готують заздалегідь: варто дівчинці поскаржитися на біль, як вона почує у відповідь: «Що ти кричиш? А народжувати ти як збираєшся?!» Так ми з дитинства привчилися до думки про те, що, по-перше, пологи — це нестерпно боляче, а по-друге, потрібно терпіти: «Народився дівчинкою — терпи». І бажано мовчки.
Подруга прийшла в районну поліклініку. Дівчинці 20 років. Записали її на первинний прийом чомусь не до її гінеколога, а до лікаря з іншої ділянки, і та була з цього приводу дуже зла. Відповідно — крижаний розширювач і крики: «Погань така, як на крісло лягти — так це ми не вміємо, а як трахатись, задерши ноги, — так відразу!» Зробила подрузі дуже боляче. Та заплакала, реакція передбачувана. «Ще й плаче! Це тобі не членом тикати!» Дівчинка домашня, тиха була, в шоці. Після цього пішла в платну клініку, і там у неї істерика трапилася на кріслі, лікарю довелося її водою відпоювати
При цьому з самого раннього дитинства нам розповідають про майбутнє щастя материнства, але привчають соромитися власної репродуктивної системи: збір анамнезу перетворюється в принизливе шоу з пацієнткою в головній ролі.
У 17 років пішла до гінеколога в поліклініку — болів живіт. Лікар запитала про статеве життя, скільки було партнерів, я чесно відповіла, що один. Сіла в крісло. Лікар, засунувши в мене руку, відразу видала: «Що ти мені розповідаєш? Один у неї, ага, як же.
Подібне ставлення вважається нормальним: тебе вилікували? Вилікували. На що скаржишся? На моральну травму? Не сміши!
Пологи в бетон і бездуховне акушерство
В останнє десятиліття раптом увійшли в моду так звані «домашні пологи», що мережеве співтовариство тут же презирливо охрестило «пологами в бетон». Статистика ускладнень в домашніх пологах невідома, в тому числі й тому, що деякі породіллі все ж встигають викликати швидку і потрапити в пологовий будинок, і тоді випадок потрапляє в статистику конкретного пологового будинку, але окремі випадки регулярно збурюють суспільство: ми натикаємося на оглушливі історії про те, як одна породілля стекла кров'ю у власній ванні; як іншу привезли в лікарню занадто пізно, і лікарям довелося робити плодоразрущающую операцію; як третя звернулася до домашньої акушерки, і та звернула шию дитині. Ми звинувачуємо цих нещасних, але не хочемо розуміти, чому це з ними сталося. Хоча все, в общем-то, очевидно.
Лежала в пологовому будинку в районній лікарні. Все за планом, на 40-му тижні почалися пологи. Медсестра проткнула навколоплідний міхур, щоб швидше води відійшли, але щось зробила неправильно (я так зрозуміла з її возгласу і розгубленому увазі). Я просила зробити кесарів, але то було пізно, то їм просто було ліньки готувати операційну — мені не пояснили, чому немає. 6 осіб, лікарі та медсестри, почали видавлювати дитини. Тут я вже сама почала розуміти, що живим дитина не залишиться. Народився, йому почали робити штучне дихання, через хвилину стало зрозуміло, що він помер. Хлопчик. При виписці з пологового будинку сказали, що сама винна, не змогла народити, не намагалася.
Багато жінок бояться пологів. На жаль, дітям у школі не викладають статеве виховання, дівчаткам не розповідають, як працює їх репродуктивна система, і тому більшість майбутніх матерів поняття не мають, що чекає їх в пологах. І їм страшно. Не кожна може дозволити собі оплатити курси для молодих матерів, і не кожна взагалі вважає, що це необхідно. Зате у кожної є доступ в інтернет. Тут, по-перше, можна знайти дуже багато страшних історій про чужих пологи в пологовому будинку. А ще тут можна знайти розповіді про прекрасних домашніх пологах з духовної акушеркою або доулой. І повірити в те, що можна народжувати?іншому: в атмосфері любові і спокою. Без акушерки, яка гаркне: «Що, боляче тобі? А трахатись не боляче було?!» Без лікаря, який мовчки проведе черговий огляд і піде, нічого не пояснивши. Без санітарок, які обматерят за забруднений підлогу. Виявляється, можна залишитися вдома і покликати прекрасну, чуйну жінку, яка буде тримати тебе за руку і гладити по голові, розповість, що ти розумниця і котик, і що твоя дитина — найщасливіший у світі, адже його мама не дозволила лікарям-убивцям» зіпсувати перші миті його життя.
Правда, якщо щось піде не так, вона вмить випарується, наостанок сказавши те саме: ти сама винна, ти не старалася. І її підтримає хор засуджують голосів: вони заспівають і про природний відбір, і про сектантське мислення, і про те, які баби дурепи. Але тільки не про те, що змусило цих жінок щиро повірити в мракобісні теорії про перинатальних матрицях: ні, насправді вони не бояться медицини. Вони навіть не вірять в те, що пологи — природний процес, і в те, що «наші бабці в поле народжували — і нічого». Вони знають, що це «нічого» насправді означає, що і дитяча і материнська смертність була тоді цілком буденним явищем. Вони знають, що можуть втратити дитину, можуть померти або залишитися каліками. Але вони намагаються про це не думати. Тому що цього, може бути, і не станеться, зате «духовна акушерка» точно не буде їх принижувати.
Жінки готові ризикувати власним життям і життям своїх бажаних дітей тільки тому, що їм страшно ще раз потрапити в цю систему. Вдумайтеся. Їм легше померти, ніж опинитися в родзалі: з жіночої консультації ще можна втекти, а ось з родзала вже не вийде.
І ніхто не винен
Природно, журналісти вже не раз розмовляли з лікарями про цю ситуацію, але ніколи не отримували чесної відповіді на свої питання. Так, у лікарів дуже важка робота. Так, у лікарів маленькі зарплати. Так, час лікаря дуже обмежена, а адже окрім, власне, спілкування з пацієнткою доводиться робити дуже багато іншої роботи — в першу чергу, заповнювати безліч паперів. Та й пацієнтки, будемо чесними, бувають всякі. Все це чиста правда, але це не відповідь.
Будь-яка система, в якій комусь дана абсолютна, неподільна влада розбещує. А влада над жінкою розбещує ще сильніше: ну який відсіч вона дасть, скаргу напише? Від скарг ще ніхто не вмирав. І система продовжує працювати, а надламані нею просто тікають. В кращому випадку до хорошого лікаря по рекомендації. В гіршому — в секту, до духовних акушеркам і сторонницам соло-пологів.
І ніхто не замислюється про те, що цей механізм працює саме так тому, що жінка тут не людина, а функція. Ходячий інкубатор, не здатний мислити і відчувати. Безглуздий набір плоті, всередині якого є поломка, потребує ремонту: роботяги в автомайстерні напевно можуть в серцях тріснути по бамперу і гаркнути: «Так що ти не заводишся, зараза!» Ось і з нами часто обходяться приблизно так само. Нічого особистого. Така робота.
