Як і в більшості культурних традицій, в святкуванні Нового року поєднались християнські та язичницькі традиції. В період зміни часу вважалося, що особливо близькою до людей стає всяка нечиста сила. Так, вважалося, що на свята повертаються душі померлих родичів. Побутувало повір'я, що в новорічну ніч відкривається небо і Бог напряму чує всі прохання. Свята зимового календарного циклу – це період дванадцяти днів, де кульмінація – Новий Рік (25 грудня), Різдво (1 січня), Хрещення (7 січня). Це, звичайно, за старим стилем. Вечір 31 грудня називався щедрим, адже на нього готували пишний сімейний бенкет. Оскільки українці, передусім, хліборобська нація, то більшість обрядів були спрямовані на захист худоби та збільшення врожаю. Господар звертався із закликами родючості до дерев, тварин, пропонував їм скуштувати святкових страв. Щоб родив сад – його тричі босими оббігали діти. В новорічну ніч були популярні ворожіння. На ніч надворі лишали по снопу жита, пшениці, ячменю. На якому снопу буде іній, та культура і вродить. Дівчата гадали на свою майбутню долю – кидали чобіт, питали ім'я першого зустрічного. А щедрування, засівання та обряд Маланки побутують досі.
Історично символом Нового року була не ялинка, а дідух – перший зажинковий сніп, прикрашений стрічками, вінками, квітами. В домі його ставили на столі на покуті. Новий рік українці святкували спочатку навесні, адже саме в той час відроджувалась природа, починався сільськогосподарський сезон. З появою християнської релігії на Київській Русі 1 березня офіційно проголошено Новим роком, що ніби то відповідало часу створення світу. Зміни прийшли у XV столітті, коли православна церква прийняла греко-візантійський обряд і новий початок року – тепер свято наставало 1 вересня. Цю дату затвердив Нікейський собор як час першої проповіді Ісуса Христа. На тій частині України, яка була в складі Великого князівства Литовського, Новий рік святкували 1 січня, за католицьким обрядом. Із запровадженням григоріанського літочислення весь християнський світ перейшов на святкування Нового року 1 січня. На території сучасної України це сталося 1700 року за наказом російського царя Петра І. Проте юліанське літочислення збереглось до 1918 року, тобто літочислення велось за старим стилем, з 1918 року – за новим, григоріанським календарем, різниця між ними склала 14 днів. Той же Петро І запровадив прикрашати ялинку, запускати феєрверки, влаштовувати маскаради та всіляко веселитись. Тож новорічні традиції єднають українство з світом, проте перегукується з автентичними етнічними традиціями, створюючи цілий цикл зимових свят.
