Християнин зібрав усі гнилі яблука і поїхав на ринок продавати те, що є. Дружина його благословила і сказала, що все буде добре.
І от дорогою стрівся чоловіку купець, який побачив, що селянин їде на ринок, а його віз повний гнилих яблук. Здивувався та й каже:
– Що ж це ти, дурню, робиш? Везеш на ринок гнилі яблука, в тебе ж їх ніхто не купить!
– Знаю, купче, – відказує селянин. – Але що маю робити, продавати треба, бо ж погuнемо ми взимку з жінкою.
– Не гризися тим, – відповідає купець. – Бо дістанеш ти від жінки, коли ні з чим повернешся з ринку. З'їсть тебе жuвцем!
– О купче, про це не хвилюйся. Жінка золота у мене. Вона душі в мені не чує.
– А отакого, чоловіче, не буває! – аж розсердився купець.
– Та ще й як буває!
Тоді купець запропонував побитися об заклад:
– Ну що ж, чоловіче, посперечаймося! Зараз ми повернемося до тебе додому і скажемо, що яблука гнилі, ніхто їх в тебе не купив і жити вам не буде за що. Якщо жінка у тебе справді така, як ти кажеш, то ти виграв – віддам я тобі он той кошіль із золотом. А якщо би брешеш і жінка зчинить тобі бучу, то я виграв, і заберу твого коня з возом? Згода?
– Згода!
І от повернулися вони до селянина додому. Він з порога в розпачі й каже жінці:
– Лихо велике! Не зміг я продати яблука! Горе нам узимку буде!
– Що ти кажеш, любий? Вернувся, і то добре. Та ще гостя привів. Заходьте, відпочинете, пообідаєте.
І от сіли вони за стіл. Дружина селянина запрошує скуштувати скромні страви та все чоловіка розраджує, мовляв, нехай не сумує, якось дадуть собі раду. Купець же, навпаки, згущує фарби: як же вони всю зиму жити будуть? А жінка йому постійно відповідає:
– Та налагодиться якось усе, проживемо!
Довго вони так сиділи. Врешті купець зрозумів, що програв спір. Витяг він свій кошіль і каже:
– Так, чоловіче, немало бачив я на цьому світі, але такої золотої жінки, як у тебе, не бачив. Правду ти казав. От твої гроші і живіть щасливо!
А сам ще довго потім розказував приятелям, як любов сім'ю годує.
