Чи справді плітки це страшний гріх?

На написання цієї статті мене наштовхнула історія однієї моєї давньої знайомої, Олени, з якою ми випадково розговорилися за філіжанкою кави. Її вісімдесятирічна бабуся, донедавна жвава і гостра на язик жіночка, раптом злягла і виявилася прикутою до ліжка. Відчуваючи серйозність ситуації, старенька попросила покликати священника, інформує Ukr.Media.

Священник уважно її вислухав і делікатно нагадав, що хвороба — це час для роздумів про своє життя, тож варто щиро покаятися, якщо на душі є якийсь тягар. Бабуся, не довго думаючи, видала все як на духу: «Каюсь, отче! Пів життя тільки те й робила, що пліткувала».

Вона чесно зізналася, що сиділа на лавочці й сувала носа в справи кожного перехожого. Хто за чий рахунок свіжий ремонт зробив, у кого донька в короткій спідниці до ранку гуляє, а чий чоловік — безпросвітний ледар і пияка. Усіх обговорювала, а іноді, грішним ділом, ще й прикрашала дійсність, аби було про що потеревенити з коліжанками. Тепер і рада б язиком поплескати, та половини подруг уже немає, а сама з ліжка встати не може. Каторга, але, як сама визнала, повністю заслужена.

Найцікавіше почалося десь через три місяці. Бабуся, на превеликий подив родичів, які вже подумки готувалися до найгіршого, почала потроху, спираючись на палицю, пересуватися квартирою. Вона тепер усіх запевняє, що після щирої сповіді з її душі впав такий тягар, що сам Всевишній дав їй другий шанс. І хоча марафони вона бігати не планує, до своїх самостійних кроків по кімнаті ставиться як до справжнього дива.

Чи справді плітки це такий страшний гріх?

Якщо задуматися, релігія ставиться до пліток украй серйозно. Священники називають це лихослів'ям та осудом. Для християнина така поведінка неприпустима. У Біблії сказано: не ходи переносником у народі твоєму. А відомий богослов Іоанн Златоуст, закликав боятися проклинати інших, бо це прямо суперечить Божій волі.

Проте, двері до раю не зачиняються назавжди навіть для найзатятіших пліткарів. Християнство вчить, що щире покаяння, здатне звільнити душу від будь-якого гріха.

Плітки з погляду психології

Психологія ж дивиться на цю звичку дуже прагматично. Наше мислення та мовлення — це безперервні процеси. Припинити думати, фантазувати чи аналізувати ми просто не в змозі.

Виходить, пліткувати — чи не найспокусливіший спосіб чимось зайняти свій мозок.

Мало хто свідомо бажає нашкодити іншому. Тому вони часто обирають мішені, які нібито самі напросилися на роль груші для биття. Це зірки шоу-бізнесу або ж політики, які самі щодня лізуть до нас із екранів телевізорів та смартфонів. Вони регулярно створюють інфоприводи, привертають до себе увагу.

А от бабусі біля під'їзду пліткують банально від нудьги. Коли власне життя вже не рясніє подіями (хіба що походами в аптеку чи на базар), вони так просто реалізують потенціал своєї психіки, заміщаючи дію безкінечною балаканиною.

Осуд та знецінення інших людей — це прояв токсичності, внутрішньої агресії та незадоволеності власною долею. Тому важливо стежити за тим, як саме ви спілкуєтеся.

Одне діло — поговорити про те, який у сусіда красивий балкон. Мовляв, і ремонт там свіжий, і квіти розкішні — живуть же люди, краса!

Інша справа — з жовчю в голосі намагатися знецінити чужий успіх: «Машину дорогу купив? Ну ясно, точно накрав десь на тендерах. А жінка така розмальована, бо по чужих чоловіках бігає, сто відсотків!».

Відчуваєте різницю?

Що ж робити, коли язик так і свербить?

Психологи радять до геніального просту річ: як тільки відчуваєте, що язик так і свербить комусь "перемити кістки" — мовчки вставайте і йдіть ходити. Гуляти в парку, містом або хоча б намотувати кола навколо власного будинку. Ритмічні рухи чудово знімають стрес та остуджують киплячий від емоцій мозок.