Фенхель (родич кропу, кмину, коріандру, а також моркви і петрушки) вирощується з найдавніших часів у всьому світі як харчова та лікарська рослина. Він високо цінується як джерело ефірних олій і медонос, у їжу йдуть його зелень і "качанчики", у якості лікарського засобу частіше використовують насіння, інформує Ukr.Media.
Народна назва фенхелю — кріп аптечний. І дійсно, зовні ці рослини мають значну схожість — високе ребристе і дуже гіллясте стебло, тонке перисторозсічене листя, великі суцвіття-парасольки з дрібних жовтих квіток, сухі дрібні запашні плоди (насіння)... Так і схрещуватися між собою ці рослини можуть дуже легко, створюючи гібриди (те ж саме стосується і кінзи). Тож якщо ви вирощуєте ці культури саме на насіння для подальшого розмноження, не розташовуйте їх на грядці поруч.
Склад і корисні властивості фенхелю
Головна зовнішня відмінність фенхелю від кропу — потовщення нижньої частини стебла, які люди називають "качанчиками" або "цибулинами", хоча, чесно кажучи, ані тим, ані іншим вони не є.
Так і за хімічним складом (а, це означає, що й за впливом на людський організм) ці рослини різні.
У всіх частинах фенхеля високий вміст ефірної олії з яскравим "анісовим" ароматом і пряно-солодким смаком. Найбільше її у насінні (до 6,5 %), де також багато жирних олій. Зелень рослини, крім того, містить велику кількість клітковини, аскорбінової кислоти, флавоноїдів, глікозидів, каротину, вітамінів С, групи В і різних мінеральних речовин.
У медицині на основі плодів фенхеля готують лактогонні і протикашльові чаї, засіб від кольок у немовлят, спазмолітичні відвари, заспокійливі збори. У парфумерії ефірна олія насіння фенхеля використовується як запашна олія.
У давнину в Азії фенхель вважали універсальною протиотрутою, здатною швидко очистити організм, а також засобом, заспокійливим і "охолоджуючим" організм зсередини. У Європі аж до початку ХХ століття широко використовувалися так звані "краплі данського короля" з фенхелем (кроповою водою) у складі, покликані зцілювати хворих майже від усіх хвороб і мало не піднімати зі смертного ложа.
У кулінарії у фенхеля вживають у їжу практично все — і насіння, багате на ефірні олії, і качани, і листя, і навіть суцвіття-парасольки. Зелень фенхеля цінують за її пряний, солодкуватий, освіжаючий смак і кладуть у салати та гарячі страви. Качанчики їдять як свіжими, так і вареними, печеними, тушкованими або як доповнення до супів і рагу, насіння використовують у якості приправи (ефірна олія фенхеля стимулює травлення, посилює секрецію шлункового соку і поліпшує перистальтику кишківника, за рахунок цього їжа швидше розщеплюється і всмоктується).
Стебла і молоді парасольки використовують під час засолювання овочів, плоди — для аромату у кондитерських виробах, випічці, для маринадів і чаю (наприклад, ця спеція часто є складовою суміші прованських трав).
Сорти фенхелю
Відомі два види сортів фенхеля — один вирощують на зелень і насіння, інший (овочевий, він же італійський) виключно заради качанчиків. Перші зазвичай відрізняються підвищеним вмістом ефірних олій у плодах, стійкістю до осипання насіння і нарощуванням великої кількості зеленої маси, цінність других — у соковитих м'ясистих потовщеннях нижньої частини стебла, які за смаком нагадують чи-то селеру, чи-то коріння петрушки.
Сорти і гібриди того й іншого фенхелю розрізняються термінами достигання, розмірами і компактністю дорослої рослини, а також пристосованістю до різних умов — ви зможете підібрати відповідний практично для кожного нашого регіону.
Найпопулярнішими на півдні країни вважаються: Чернівецький, Кримський, Зефір, Мерцишор, Оксамит Криму і Перцевий. А у середній смузі варто надати перевагу таким сортам фенхелю як Лужниковський Семко, Рондо, Сопрано, Казанова, Аромат, Корвет і Молодець.
Фенхель — посадка, вирощування, догляд
За природних умов рослина зростає на сухих кам'янистих схилах, по канавах, трав'янистих місцях, а також біля доріг і житла, на смітних місцях. Квітне у липні-серпні, плодоносить у вересні.
На своїй ділянці для рослини краще вибрати сонячну або трохи затінену відкриту ділянку з рихлим багатим та родючим ґрунтом, захищену від холодних протягів. Найбільш невідповідний ґрунт для неї — важкий, кислий, глинистий, із застоєм води.
У середній смузі фенхель надійніше вирощувати через розсаду. На жаль, ця культура дуже погано переносить пересадки, тому потрібно мінімізувати їх кількість і сіяти з запасом.
Висівають насіння фенхелю у поживний ґрунт наприкінці квітня на глибину не більше 2,5-3 см. Вже за 14-20 діб з'являються перші сходи. Сіянці проріджують, а ще за тиждень пікірують у торф'яні горщики. На постійне місце рослини відправляють не раніше початку червня, розташовуючи їх на відстані 20 см і 50 см між рядами.
Відразу після висадки, а потім і кожні 2-3 дні фенхель рясно поливають теплою водою та розпушують ґрунт, додатково рятуючи його від бур'янів. Пересихання ґрунту стимулює рослини випускати квітконоси, що зробить їх непридатними у їжу. Якщо ґрунт малородючий, то протягом сезону рослинам знадобляться 1-2 підживлення комплексним мінеральним добривом з основними мікроелементами. Кожні 2-3 тижні качанчики овочевого фенхелю підгортають або мульчують, щоб вони ставали білішими і більшими.
Збирають качанчики за 2,5 місяці, коли діаметр їстівної частини стає 8-10 см (якщо качанчики переростуть, то можуть почати гірчити). Зберігати качанчики фенхелю у холодильнику можна до 2 тижнів, але бажано загорнути їх у пакет або харчову плівку (варіант — герметична скляна ємність).
У якості прянощів фенхель можна заготовлювати з часу відростання, молоду зелень також вживають протягом усього періоду зростання (зазвичай після досягнення рослинами висоти близько 20 см). Якщо ж ви вирощуєте фенхель на насіння, починайте зрізати парасольки, коли ті потемнішають (зазвичай першою засихає центральна парасолька), а самі плоди стануть бурими — у середньому це початок осені. Насіння висушують, а потім зберігають у полотняних мішечках у сухому, добре провітрюваному приміщенні.
Хоча фенхель можна вважати холодостійким, у середній смузі взимку він найчастіше вимерзає (якщо у вас зими постійно м'які і теплі, спробуйте вкривати його товстим шаром тирси або перегною), тому культивується на наших городах як однорічна рослина.
