Лікар-психіатр: "Навіть у лікарні думками і душею хлопці все ще воюють"

Боязнь відкритих просторів, відсутність сну, істеричні припадки, крики, недовіра, схильність до суїциду і згаслі, бігаючі очі - все це війна. Психіатр Дніпропетровській лікарні ім. Мечникова з більш ніж 30-річним стажем, доктор медичних наук Світлана Мороз з самого початку збройного конфлікту на сході України лікує всі ці наслідки війни. Зізнається: їй самій дається це ой як нелегко...

Перший пацієнт ввів в ступор

- Спочатку був такий жах, який я не можу передати, - згадує вона свій перший досвід лікування військових Світлана. - Коли я побачила першого хворого з АТО, просто розгубилася. Я, доктор медичних наук, психотерапевт з 30-річним стажем, дивилася на пацієнта і не розуміла, що з ним. Відчула себе студенткою, яка ще нічого не розуміє в психіатрії.

За словами лікаря, зі ступору її вивела фраза, вимовлена рідними бійця. Спілкуючись між собою, вони сказали: "А потім його вибуховою хвилею відкинуло на кілька метрів".

- Тоді мене осінило: у цього бійця контузія, яку я раніше в житті не бачила й бачити не могла, - каже психотерапевт. - Я знайшла її ознаки і тільки після цього почала ставити діагнози.

До речі, контузія нервової системи і військовий стрес спостерігається практично у всіх поранених, що надійшли в лікарню Мечникова, каже Світлана.

"70% бійців в перші ночі зриваються і біжать кудись"

За словами доктора, стрес та інші порушення психіки у всіх поранених проявляються дуже по-різному. Якщо боєць перебував на передовій, а потім з пораненням потрапив у лікарню, подумки він ще продовжує воювати. Переживає за хлопців, які залишилися там, пам'ятає загиблих товаришів по службі і має з ними емоційні зв'язки. Світлана стверджує, що близько 70% бійців в перші ночі зриваються і біжать кудись.

- Воювати біжать, роблячи це підсвідомо, - уточнює психотерапевт. - "Відключити" стан бойової готовності відразу не можуть. Дуже багато хто не до кінця усвідомлюють тяжкість свого поранення. Вони просять, щоб їх швидко "залатали", і рвуться назад на фронт. Бійці не в змозі оцінити своє психічне здоров'я. Думками і душею хлопці там, у них навіть планів на мирне життя немає.

Світлана згадує одного свого пацієнта - офіцера у віці. Він приховав, що хворий на гіпертонію, і пішов на фронт добровольцем. В результаті в лікарню його привезли з важким гіпертонічним кризом.

- Коли йому сказали, що він не повернеться на фронт, це була катастрофа, - розповідає психіатр. - Офіцер несамовито кричав: "Там же хлопці! Я кинув пацанів! Вони ж молоді, вони загинуть без моїх знань, я за них відповідаю!" Забрати у таких людей зброя дуже важко. Вона для солдатів стає частиною тіла.

Допомога потрібна і родичам

- Потрібно обов'язково допомагати солдатам, інакше ті, хто був у зоні АТО, компенсують свою неможливість жити мирним життям залежностями, - констатувала лікар. - Вони п'ють, вживають наркотики, відмовляються від реалій життя.

Допомагати відновлюватися потрібно не тільки бійцям, але і їх родичам, впевнена Світлана Мороз. Адже нерідко батьки важче переживають і переносять поранення синів, ніж самі бійці. Особливо це стосується батьків.

Є у лікаря і інші цікаві спостереження.

- У хворих виникає симптом "розмотування спогадів", - ділиться психотерапевт. - Був випадок: приїхала до пораненого дружина, а він пригадав, що 10 років тому вона не так на нього подивилася, і, напевно, вирішив, що вона більше його не любить. У свою чергу дружина думає, що раз чоловік не хоче її бачити, то на передовій він напевно зустрів якусь молоденьку медсестру. Доходило до розлучення. Нам довелося заспокоювати дружину і говорити, мовляв, потерпи, його підлікують і через пару днів він знову захоче тебе бачити. Через три тижні ми проводжали додому щасливу сімейну пару, але чого нам це коштувало!

Наостанок лікар нас запевнила: за умови постійної роботи з бійцями шанси повернути їх до нормального повноцінного життя наближаються 100%.