Він запитав у няні в дитбудинку, чому немовлята в ліжечках мовчать. Відповідь, змусила мене здригнутися

Дайна і Метт Мейгер — молода пара з Челсі, штат Мічиган, США. В минулому році вони з нетерпінням чекали на народження своєї донечки Луелли. Після 18-годинних сутичок Дайна зовсім ослабла, а серцебиття Луелли почало сповільнюватися. У матері і дочки сильно піднялася температура. Метт і Дайна молилися, щоб все пройшло успішно, і 23 жовтня Дайна народила, інформує Ukr.Media.

Зовсім недавно Дайна поділилася історією, яка швидко розійшлася по Інтернету, не залишаючи нікого байдужим.

“У перший раз, коли ми зважилися залишити доньку вдома, ми вирушили до церкви. Там один з місіонерів розповів випадок, який запав мені глибоко в душу. Цей місіонер побував в одному з дитячих притулків в Уганді.

Насправді він бував у багатьох з них, але саме цей відрізнявся від інших. Чоловік зайшов у дитячу кімнату, де було понад 100 ліжок, в яких лежали немовлята. Він здивовано прислухався і не повірив своїм вухам — стояла приголомшлива тиша.

Звук, який ніколи не присутній там, де є маленькі діти. Але тут, у кімнаті з більш ніж 100 малюками, стояла саме вона, моторошна тиша. Він повернувся до няньки і запитав, чому так тихо. Відповідь, яка пролунала, змусила мене здригнутися. Я ніколи, НІКОЛИ в житті не забуду її.

Медсестра подивилася на місіонера і сказала: “Після того, як вони потрапляють до нас сюди і плачуть незлічену кількість годин, проходить тиждень, коли вони заспокоюються, розуміючи, що ніхто до них не прийде...

... Вони перестають плакати, коли розуміють, що ніхто не прийде до них. Ні через 10 хвилин, ні через 4 години, можливо, ніколи...".

Моє серце ніби розбилася на частини, і я ніяк не могла зібрати його по шматочках. В мені загорілося бажання дати обіцянку. Обіцянку самій собі.

Ми прийшли додому. В ту ніч, поки Луелла спала, притиснувшись своїм маленьким тільцем до мене, я дала їй обіцянку. Що я завжди буду приходити до неї. Завжди! В 2 години ночі, коли почую плач, я прийду! Коли їй вперше буде боляче, коли її серце буде розбите в перший раз, ми прийдемо до неї. Ми будемо поруч, підтримаємо, дозволимо їй самій приймати рішення, але будемо поруч.

Вона побачить, як ми плачемо і засмучуємся, адже плакати і відчувати — це нормально. Вона буде знати, що ми — її безпечне місце. Ми завжди будемо поруч".