Реп'яхи до чаю: як наука перетворила бур'ян на корисний імбирний пряник

Здається, ми офіційно дійшли до стадії, коли в боротьбі за вічну молодість і рівний рівень цукру в крові людство почало задивлятися на узбіччя, інформує Ukr.Media.

Балканські вчені, судячи зі свіжої публікації, пропонують нам пекти імбирні пряники з лопуха. Того самого великого, колючого реп'яха, який у дитинстві намертво чіплявся до штанів під час походів у ліс і вичісувався з собачої шерсті лише разом із самою шерстю.

Якщо вірити дослідникам із Сербії та Північної Македонії, ми всі ці роки ігнорували кулінарний скарб.

Щоправда, в Азії корінь лопуха вже давно вважається чимось на кшталт звичної моркви, та й європейські медичні довідники ставляться до нього з повагою.

Але вчені пішли далі й взялися за насіння. Виявилося, що воно забите під зав'язку харчовими волокнами, білком і якимись хитрими поліфенолами. А ще там є арктиїн та арктигенін — речовини, які, як стверджують розумні люди в халатах, непогано гальмують діабет і навіть трохи відтерміновують старість. Принаймні, лабораторні миші, на яких це тестували раніше, залишилися задоволеними.

Тут ми підходимо до найцікавішого — до концепції «функціональної їжі». Це такий сучасний компроміс між бажанням з'їсти щось солодке і страхом перед кардіологом. Ми ж дорослі люди, ми хочемо пити вино для судин і їсти шоколад для ендорфінів. Тепер от з'явилося печиво, яке має відпрацьовувати своє існування, приносячи користь.

Дослідники взяли насіння лопуха, прогнали його через надкритичний вуглекислий газ, щоб знежирити (бо інакше ж не по-зожівськи), змішали зі звичайним борошном, замінили цукор на ксиліт і спекли імбирні пряники.

Я читав звіт і чекав моменту, коли вони зізнаються, що на смак це нагадує тирсу з присмаком аптеки. Але ні.

Дегустатори поставили цьому ботанічному франкенштейну оцінку «добре» — десь близько 19 балів із 20. Печиво вийшло м'яким, волокон у ньому стало більше, а головне — воно спокійно пролежало в шафі 60 днів і не втратило своїх властивостей. Тим часом контрольна партія звичайних пряників на цукрі, яку поклали в тепло, передбачувано здалася і втратила товарний вигляд.

У мої сорок з гаком думка про те, що десерт може не просто відкладатися на талії, а ще й якось там контролювати глікемічний індекс, звучить як цілком прийнятна угода з реальністю.

Звісно, я навряд чи завтра побіжу шукати борошно з реп'яхів, щоб замісити тісто — залишмо ці подвиги тим, у кого є зайві півдня і кухонна машина. Але якщо через пару років у кав'ярні на розі мені запропонують до еспресо лопуховий пряник замість вівсяного, я не здивуюся. І навіть не буду іронізувати.

Залишилося дочекатися, коли пекарні зрозуміють, що це можна непогано монетизувати.